Танці у напівтемряві кімнати

Вона обирае правило прадавне: розвiшуе обереги iз пiр’я власних помилок необачних, п’е зiлля з сухих цiлющих трав i носить браслети з каменiв грiхiв своiх найбiльших. І кожна ii осiнь перетворюеться на сезон перевiрки на наявнiсть боргiв перед людьми, минулим ставших.

Якби могла плакати, то зронила б сльозу, але нормальному огляду i без того заважають краплi дощу, снiг та лiд. Тому вона ретельно витирае насухо лобове скло i вирiшуе рушати на захiд. Легко сприймати нiчну дорожню обстановку навiть при свiтлi фар зустрiчних машин, бо повороти ii життя вигадливiшi за гiрський серпантин i не залишилося мiсця на тiлi для накладання шин.

Встановлюе на максимальний рiвень яскравiсть панелi приладiв i регулюе дзеркало заднього виду. Весна вриваеться на сусiдне сидiння, але дiвчину захищають безпеки паски. Дивиться сама собi в очi, читае бiль i вiдчувае прохолоду. Ховай-не ховай, усе одно видно марну браваду попри осанку горду. І скiльки б не мала друзiв у двадцять чотири, вони не заповнять порожнi мiсця на святкуваннi дня народження у чотирнадцять.

Переконуеться у тому, що можна здiйснити обгiн, вмикае лiвий поворотник i починае набiр швидкостi без вагань. Звикла жити у режимi пiдготовки до змагань – швидше, краще, бути прешою, не мати вагань. Вона смiеться, коли нервуе, i стукае по дереву щоразу, коли з'являються плани на майбутне, пальцi схрещуе на вдачу, загадуючи бажання. І порiвнявшись з автомобiлем, який обганяе, вмикае дальне свiтло, розбиваючи темряву на друзки фар промiнням.

Вмикае правий поворотник i перебудовуеться назад на смугу руху, заспокоюеться потроху i у скронях глухо стукае постiйне вiдчуття втрати. Дорога тим часом перестае розриватися на два сiрих полотнища пiд колесами автiвки. У ii головi система правосуддя для iмен, якi помiщае за умовнi грати, аби не називати. Не кажучи вже про тих, якi злилися в одну сiру розпливчасту Роршарха пляму. Усе, що iй на разi потрiбно – тiкати.

Їй чомусь здаеться, що це найлiпший спосiб знаходити вiдповiдi на те, що мучить i не дае ночами спати. Однак з собою у дорогу ти завжди береш себе, а самотнiсть нових мiсць не набагато краще самотностi звичних маршрутiв. У прагненнi все з'ясувати потрапляеш у капкани на кожному кроцi, але не мисливцiв, а власнi своi, втрачаючи багато спонтанних вiдчуттiв.

Зупиняеться на освiтленiй дiлянцi траси, залишивши увiмкненими габаритнi вогнi.