С Байроном в XXI век

Ранiше я теж не дуже жалував «зеленого змiя», а тепер охолов до нього настiльки, що, коли траплялося застiлля з приводу i без, пив тiльки те, що було безалкогольне на столi. Виходить, що травма дала мiнус не тiльки в барабаннi перетинки, але i в дарах Вакха. Якщо вiд першого не можна радiти, то друге мене цiлком влаштовувало.

Пiсля довгого лiкування i вимушеного неробства в госпiталi мене виписали вiдразу на громадянку, тобто достроково комiсували з армii. Довелося вiдростити довге волосся, щоб закрити шрами вiд безлiчi хiрургiчних втручань i заодне замаскувати слуховий апарат за вухом.

На честь приiзду сина моi батьки влаштували пишне гуляння, запросивши родичiв та друзiв. Перед першой чаркой реакцiя гостей на мое потягування лимонаду булла традицiйна: «Щасливий той, хто вина не п'е, тому пий воду – вода не збентежить розуму», а вже десь пiсля третьоi: «Не п'еш – отже хворий, або падлюка». «Я не хворий!» – доводилося миттево реагувати менi, що викликало дружню смiхотню: «Ха-ха, тобто…».

Друзi, однак, на своi гулянки запрошували.

Щоб дуже не вирiзнятися, почав симулювати вживання, адже для веселощiв у мене i свойого захвату вистачало. Згодом цей номер перестав проходити, i мене все рiдше закликали на вечiрки, мовляв, п'яному гусаку твереза свиня не товариш. Я не ображався, бо знав, що п'яний тверезого не любить, як дурний розумного. Залишився один щирий пр?ятель – Серьога, якому було по цимбалах п'ю я, чи нi.

Молодий органiзм вимагав жiночоi ласки, i ми з другом занадилися в гуртожиток до двох подружок, якi навчалися на останньому курсi унiверу i жили разом в однiй кiмнатi.

Я своеi Наталi вiдразу зiзнався, що е проблеми зi слухом, та й як тут сховаешься, якщо носиш завушника. Вона поставилася з розумiнням, i ми зустрiчалися бiльше пiвроку. Коли менi здалося, що ангел кохання нанизав на свою стрiлу серця нас обох, я одягнувся пристойнiше, купив квiти i пiшов робити пропозицiю.

Стукаю в дверi. Вiдкривае Тетяна – дiвчина мого друга – i сама така вся вже зiбрана на валiзах, а в очах журба.

– Наталка поiхала з Сергiем, – з сумом в голосi повiдомила Таня, коли я увiйшов. – Їi розподiлили в сусiднiй райцентр, а у Сергiя там бабуся живе, i вiн обiцяв допомогти Наталцi з житлом на перший час.

Знетямлений я плюхнувся на стiлець нiбито мене пiдстрелили. А Танюха ще «контрольний пострiл» зробила:

– Наталка просила передати, щоб ти не шукав ii, бо вона вважае, що вiд тебе будуть глухi дiти.

– Якi там глухi дiти? У мене ж глухота не спадкова.