Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Так, наприклад, коли народився батько Славка Гервасiй, радянська влада комунiстiв, вже давно й беззаперечно опанувала простори колишньоi царськоi iмперii, але батько Гервасiя, бувши на час народження свого останнього сина людиною вже дуже лiтньою, майже похилого вiку, яка народилася ще за царських часiв, нiяк не мiг знехтувати обрядом хрещення свого новонародженого сина.

Й хоча щедрiсть i пишнота Пузикових пiдношень батюшкам не змiнилася зi змiною влади, батюшки, остерiгаючись не лояльноi до них влади, все ж не наважувались так, як колись, безапеляцiйно вiддячувати iменами за вiдповiднi могоричi на хрестинах.

І коли лiтнiй Славкiв дiд принiс свого новонародженого сина до храму для хрещення, то батюшка, спершу переконавшись, що вмiст кошика з могоричем, як завжди, вельми невтiшний, довгенько думав, вагаючись з одного боку мiж бажанням влiпити цьому жадiбному Пузику прямо в його нахабну пику вiдповiдним до могоричу iменнячком для його сина, з iншого ж боку мiж страхом перед радянською владою, яка, в свою чергу, могла б улiпити й самому батюшцi по саме нiкуди.

– Гервасiй, – нарештi визначився батюшка, вирiшивши, що таке iм’я буде вiдповiдним.

– А що, як радянська влада запитае, що за Гервасiй, чому Гервасiй? – хитро примружившись, у вiдповiдь запитав Пузик-батько, намагаючись за природною селянською звичкою за найменшу можливу цiну виторгувати щось найбiльш вартiсне.

– А ти скажеш радянськiй владi, що Гервасiй схоже на Гельвецiй, а Гельвецiй – то колись був такий французький фiлософ, який був матерiалiстом, як i комунiсти, – вiдповiв з деякою зловтiшною ноткою батюшка, взявши кошик iз жалюгiдним пiдношенням.

Звичайно, батько Гервасiя тодi, згiдно з нагальним iсторичним станом, за допомогою у справi надання iменi новонародженому синовi мiг би звернутися прямо до радянськоi влади, мiг би просто сам придумати iм’я, але стан свiтогляду тодiшнього селянина все ж iще не дозволяв так вiдверто нехтувати батюшками на догоду комiсарам. І батько Гервасiя вирiшив, що нехай вже Гервасiй, все ж не Запердон.

Таким чином вiн нiби зберiг свiтоглядний паритет, не образивши нi дореволюцiйного Господа, нi пореволюцiйного Комунiзма, якому, власне до iмен новонароджених, на вiдмiну вiд його попередника, було й зовсiм байдуже.

– Гервасiй? – хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особi голови сiльради мiсцевого комунiста Степана, коли новонародженого принесли для реестрацii в сiльраду. – Мабуть, до попа бiгав за таким iменнячком.