Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Можна навiть сказати, Гервасiй мав фiлософський склад розуму, що дозволяло йому напрочуд глибоко осмислювати перипетii, на перший погляд, здавалося, такого пересiчного селянського життя. Так, наприклад, коли Гервасiй з раннього ранку виконуючи свою тяжку селянську працю в полi, робив перепочинок на обiд, який йому приносив у поле котрийсь iз домочадцiв, то Славкiв батько не просто наминав принесену йому iжу, повнiстю поринувши в цей процес, як i належало б простому селянину, вiн серйозно розмiрковував над фундаментальними проблемами людського буття, роблячи глибокодумнi висновки.

От, наприклад, думав Гервасiй, вiдкушуючи черговий шмат сала, що дуже вже воно якось так недоладно складаеться з основоположними пiдвалинами людського буття: от доводиться оце тричi на день перериватися на iжу, а скiльки оце за цей, витрачений на iжу, час можна було б ще зорати поля, чи накосити сiна, чи ще щось… Нi, думалося Гервасiевi, не досконалий вiн, цей наш свiт, ой, який недосконалий: от якби Бог, чи отой iхнiй Комунiзм, чи природа, чи хто там насправдi головний, зробив так, щоб iсти треба було не тричi на день, а лише один раз на день, а ще краще один раз на тиждень – скiльки б вивiльнилося часу, наскiльки б можна було бiльше зорати поля, накосити сiна, чи ще щось!.

.

Але, продовжував тодi далi своi роздуми Гервасiй, якби треба було iсти всього лише один раз на тиждень, то на якого ж бiса тодi так багато працювати; якби на тиждень людинi вистачало одного буханця хлiба, то можна було б зорати пару соток землi i накосити пару копиць сiна, щоб забезпечити себе на цiлий рiк – i чим би тодi займатись весь цей рiк?.

. Отакi найпосутнiшi парадокси буття видобував Гервасiй iз надр свого, здавалося, пересiчного селянського розуму. А, власне, з роздумiв отаких от, на перший погляд простих i непомiтних, селянських мудрецiв i народжувалися перлини народноi мудростi, такi як, наприклад, ось ця, яка хоч i не вiдповiдае лiтературним нормам нi з етичного, нi з лексичного боку, все ж прямо перегукуеться з вищенаведеними роздумами Гервасiя: «якби не рот та не гузно – то й робити не нужно».

Так що, видатна селянська метикуватiсть, успадкована вiд предкiв, помножена на полум’яне бажання пробитися в люди, дозволила Славковi поглинати гранiт науки з неймовiрною легкiстю. І в тому, що «золота медаль» по закiнченнi школи буде у нього в кишенi, нiхто не сумнiвався вже тодi, як Славко тiльки перейшов до восьмого класу радянськоi десятирiчки.