Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Славко ж ще малюком, щойно навчившись розмовляти, вже тодi на рiвнi своеi дитячоi пiдсвiдомостi чiтко впiймав своiм метких i хапливим розумом Пузика сенс радянськоi нацiонально-мовноi полiтики i, будучи жовтенятком, вже читав i розмовляв росiйською мовою як справжнiсiнький росiянин: «Цвiрiнькае по-московському, як достеменний кацап», – казав про свого маленького нащадка Гервасiй одночасно i з докором, i з похвалою. І ця неоднозначнiсть ставлення Гервасiя до росiйськомовних успiхiв свого малого сина проступала завжди, коли вiн, чи прямо, чи опосередковано торкався цiеi дражливоi теми: «А ось i наше кацапеня зi школи швендяе», – бувае скаже вiн i з теплотою схвалення, i з холодком докору в голосi.

Самому ж Славковi всi цi неоднозначностi були геть байдужi, вiн просто чiтко знав, що коли ти знаеш росiйську мову – то маеш непереможну зброю в руках, а якщо ж не знаеш – то маеш гумового кийка в дупi: звiсна рiч, що Славко вiддавав перевагу першому варiанту i мав твердий намiр тримати свою мовну зброю в якнайкращому станi.

4

І все було б добре. Все було б так, як замислив наш юний комсомолець. І заповiтнi мрii переважноi бiльшостi випускникiв радянських шкiл здiйснились би i втiлилися в долi Славка Пузика, котрий став би таки начальником, можливо, навiть великим начальником, можливо, й не дуже великим. Але це вже не суттево – великим, чи не дуже великим, але Славко був би все ж начальником, а отже став би однiею зi щасливих деталей механiзму радянськоi державноi машини i купався б у машинному маслi рабськоi працi переважноi бiльшостi своiх спiвгромадян, котрим не вдалося вибитися в начальство; або ж Славко став би одним зi щасливих вареникiв у мисцi номенклатури i купався б у вершковому маслi комунiстичноi пропаганди.

Абсолютно неочiкувано, як це, власне й вiдбуваеться з бiльшiстю справдi визначних iсторичних подiй, Радянський Союз раптом припинив свое iснування. Тобто отак от, нi сiло, нi впало раптом просто тобi серед бiлого дня величезна могутня радянська iмперiя взяла й зникла. Здiйснилося те, про що не те що говорити, про що навiть думати було страшно аж до самих останнiх хвилин iснування радянськоi держави.