Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Все ж було дуже зрозумiло: чим вище по щаблях службовоi драбини ти залiзеш, i чим бiльшим начальником станеш, тим бiльше в тебе можливостей, тим ти матимеш доступ до бiльшоi кiлькостi всенародного, тобто нiчийого, добра – i, вiдповiдно, зможеш бiльшу купу цього добра вiдгребти собi. Все ж дуже зрозумiло, як двiчi по два – чотири. І скажiть, будь ласка, до чого тут медицина з ii цими гуманiстичними, так би мовити, гiпократiвськими пiдвалинами допомоги людям. Тим паче, що саме у Володьки аж нiяк не було помiтно цiеi, необхiдноi для професii лiкаря нотки спiвчуття до всього живого, i найкраще, на що могли б розраховувати, наприклад, якийсь бродячий пес, або ж необережний кiт

– це добрячий копняк Володькиноi дебелоi ноги.

І коли Славко, закiнчуючи школу, на повну силу муштрував свое слабке, зледачiле тiло, готуючись до скорого вступу на заманливу стежку рекетирства, Володька Васильченко вже був студентом-першокурсником медичного iнституту, причому, за чутками, Володькин батько, колишнiй мiсцевий парторг, а тепер власник мiсцевого продуктового магазину, вiдвалив за вступ свого сина в ВУЗ досить велику суму американських грошей.

Як же це, думалося Славковi, для того, щоб присвятити свое життя служiнню людям, кожен день стикаючись iз болем i стражданнями, кров'ю, гноем та iншими принадами недужоi плотi, ще треба й викласти чимало грошей? Мабуть, Володька просто не пiдготувався досить добре до екзаменiв, i провалив iх, знаючи Володькину лiнькуватiсть, вирiшив собi Славко, сам продовжуючи муштрувати своi як фiзичнi, так i моральнi сили пiд вiдповiднiсть рекетирському iдеалу.

Але все ж таки ця нерозкрита таемниця Володькиноi лiкарськоi посвяти нiяк не давала спокою Славковiй цiкавостi. І врештi наш майбутнiй рекетир таки вирiшив будь що довiдатися в самого Володьки про цей його гуманiстичний порив при першiй-лiпшiй нагодi. А нагода скоро таки й трапилась, як тiльки Володька приiхав додому чи то на вихiднi, чи на канiкули.

Не дуже довго обдумуючи план пiдходу до розмови, Славко, пам'ятаючи про небайдужiсть Вовки-комсомольця до крiпких напоiв, купив пляшку найкращого коньяку, який тiльки можна було знайти в iхньому селi, тобто в магазинi Володькиного ж батька, i «пiд'iхав на гнилiй козi» до Володьки. Благо, приводу шукати довго не треба було – як тiльки Володька побачив пляшку, вiн сам нестямився, як страшенно захотiв поговорити зi своiм «старим приятелем».