Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Але допомагаемо не кому-небудь, самому Господу Богу! Так що ми, лiкарi, в Бога на особливому рахунку, ми його найближчi друзi i партнери, ми з Богом навiть на коротшiй нозi, анiж священики. Священики, вони що, вони лише посередники помiж Богом i людьми, i за це, звичайно, мають теж свiй гонорар, але все ж набагато менший за нас, лiкарiв. Адже ми прямi бiзнес-партнери з Богом, вiн сам особисто поставляе нам клiентiв, вiн нам дозволяе напряму втручатися в органiзм свого творiння i вирiшувати питання життя i смертi, хоча останне слово, ясна рiч за ним, за Господом нашим.

Ми, лiкарi – обранцi Божi! – пiдняв Володька вказiвний палець догори i повiсив довгу паузу. Видно було, що коньяк таки добряче вдарив йому в голову. – Так що, як не крути, а рекетирство твое не йде нi в яке порiвняння з медициною. От сам дивись, приходить до мене клiент, просить мене позбавити його завданоi Богом недуги, платить менi, замiть, стiльки, скiльки я скажу, але платить не за зцiлення, як я вже казав, а тiльки за можливiсть зцiлення, i в разi негативного результату, ти що, думаеш, я йому вiддам грошi, чи що? А ось, дзуськи! – скрутив вiн солiдну дулю своею кремезною правицею.  – Хай спробуе довести, що вiн менi щось давав. А те, що не вдалося вилiкувати, вибачайте, все в руках Божих – всi претензii до Бога. Вибачайте. Можете навiть на Бога до суду подати, ха-ха-ха!… – розкотисто зареготав Володька, бо маховик коньячного куражу явно набирав обертiв. – І от дивися, я можу лише намагатися допомогти, за результат я не вiдповiдаю, але, зауваж, я можу ще й зарiзати на столi. Та це так, гiпотетично. Але можливiсть така е. І ця можливiсть завжди сидить глибоко в пiдсвiдомостi пацiента. Крiм того, що пацiент розумiе, що коли не вiддасть менi призначену мною суму, я не буду так вже старатись його вилiкувати, вiн ще й розумiе й те, що не отримавши грошi, я можу його ще й спокiйнiсiнько зарiзати на операцiйному столi. І менi за це, вiзьми до уваги, анiчогiсiнько не буде. Просто от вiзьми й уяви собi, взяв я й зарiзав когось на операцiйному столi, але, ясна рiч, зарiзав не просто так, а так, як це ми, лiкарi, вмiемо, не дарма ж ми стiльки рокiв вивчаемо людський органiзм – зарiжемо так, що комар носа не пiдточить. І що далi? Можете, як кажуть, скаржитися. Нi, справдi, заради Бога, можете скаржитися. Можете. За вашою скаргою навiть можуть призначити розслiдування. Можуть.