Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

І, звiсна рiч, цю щасливу вiдмiну Семена Петровича вiд iнших людей Славко пов'язував з його професiею – так що непересiчну придатнiсть заняття медициною до набуття добра маленький метикуватий Пузик вiдмiтив уже в ранньому вiцi, але це його тодiшне вiдкриття було притлумлене пiд дiею бiльш сильного бажання набути статусу великого радянського начальника, що забезпечило б такi можливостi гребти добро, якi не йшли нi в яке порiвняння з непоганими преференцiями лiкарськоi професii.

Але зараз пiд дiею нових чинникiв Славко знову згадав про своi заздрiснi думки щодо долi Семена Петровича – адже, що той, зрештою, робив задля щоденного отримання подарункiв? Сам Семен Петрович говорив щодо мети його роботи, що найголовнiша i найсуттевiша задача лiкаря – не нашкодити хворому.

«Головне – не нашкодь», – раз у раз повторював Семен Петрович, i цю свою найголовнiшу мету втiлював у щоденнiй практицi якнайретельнiше: адже яка шкода недужому могла бути вiд уважного вислуховування скарг хворого лiкарем i спiвчутливого поплескування по плечу цього хворого, мовляв, терпи козак – отаманом будеш, якось воно, може, й пройде. А, в основному, це i все, що сiльський фельдшер мiг задiяти в боротьбi з недугами.

Так що, майже все, чим був зайнятий Семен Петрович – це з'явитися на роботi приблизно десь годинi о восьмiй-дев'ятiй, виконати свою щоденну головну мiсiю щодо неспричинення шкоди хворим, i пiсля обiду, ситим, добряче напiдпитку i з цiлою купою подарункiв пiти вже додому смакувати подарунками й додавати алкогольного градусу.

А додавати алкогольного градусу Семен Петрович ой як любив, виправдовуючи це своiм намаганням в такий спосiб докопатися до iстини, i цитував на доказ цього знаменитий латинський вислiв про те, що iстина в винi, тобто говорив, точнiше, намагався говорити своiм неслухняним вiд алкогольних випарiв язиком «iн вiно верiтас», щоправда, часто в його iнтерпретацii цей вислiв звучав дещо модифiковано, як «iн медицiнус спiртус верiтус», а iнодi, коли в нього закiнчувався спирт, а серед подарункiв не було достатньоi кiлькостi якiсного бухла, то ця латинська мудрiсть могла зглянутися над бiдолашним Семеном Петровичем i прозвучати як «iн самогонiус верiтус».

Зрештою, Семен Петрович був не таким вже й дуже вибагливим «фельдмаршалом», хоча й скаржитися на життя йому не було за що.