Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Сiльськогосподарськi реформи Кабана полягали в тому, що вся колгоспна живнiсть, вiд найбiльшого бика до найменшоi курки, була вирiзана на м'ясо; вся технiка, реманент, все металеве обладнання було вирiзане на метало-брухт; всi колгоспнi будiвлi були розiбранi на будматерiали – i все це було миттево розпродане. Щоправда, колишнiм колгоспникам було великодушно дозволено досхочу покопирсатися в залишках вiд цього реформування, аби в такий спосiб селяни змогли б якоюсь знахiдкою компенсувати собi багатомiсячну невиплату заробiтноi плати.

Стосовно ж колгоспних земель, то на iхню долю випало цiлковите забуття, занехаяння i набуття первiсного стану в результатi повного, цiлковитого й остаточного заростання бур'янами. Незламний селянський оптимiзм колишнiх колгоспникiв, навiть пiсля повного розгрому колгоспу, все ж надихнув iх на позитивнi припущення стосовно задумiв Кабана щодо колгоспних земель – селяни переконували один одного в тому, що новий господар колгоспу хоче дати землi таким чином перепочити вiд постiйноi експлуатацii, аби виснажена земля знову набралась своеi колишньоi первiсноi чорноземноi плодовитостi i змогла давати новi небаченi досi врожаi.

Насправдi ж у Кабана щодо колгоспних земель був лише один, простий i зрозумiлий намiр – вiн хотiв просто тiльки мати цю землю, i бiльше нiчого, вiн тiльки хотiв, щоб ця земля була його землею – i все. Що тут незрозумiлого? Колись у дитинствi Кабан бачив радянський мультфiльм «Кiт у чоботях», в якому, проiжджаючи землями якогось казкового королiвства, героi цього мультфiльму питали у мiсцевих жителiв, чиi це землi, а тi вiдповiдали: «Маркiза Карабаса», «Маркiза Карабаса», «Маркiза Карабаса» … І от ця сцена з цього мультфiльму тепер частенько прокручувалась у щасливiй головi Кабана, щоправда, з невеликою рiзницею – мiсцевi «селяни-пролiтарii», «лохи» i «лошари» на питання, чиi це землi, замiсть «Маркiза Карабаса» вiдповiдали: «Пана-господiна Кабанова!».

І це прекрасне усвiдомлення того, що ця земля належить йому, саме йому, тiльки йому i нiкому бiльше, робило Кабана з кожним днем усе щасливiшим i щасливiшим вiд вiдчуття своеi сили й могутностi, своеi обраностi самим Господом Богом.

Так, так, адже його успiхи можна було пояснити тiльки тим, що його обрав серед усiх iнших сам Бог, був переконаний Кабан, котрий не дарма ж тепер був з цим самим Богом на короткiй нозi, користуючись шаленою популярнiстю серед православних попiв Московського Патрiархату.