Мільйонна могила

З ним казковим краем, живе в радощах та печалi. Вiн помре, а красу залишить нащадкам.

Пам’ятае Танас як хоронили старого Гоцула. Ховали сусiди, бо розпорошився рiд його по всьому бiлому свiту. Де та Канада, де Бразилiя? А дочка подалася до двоюрiдних аж до Австралii. Були якiсь родичi в селi, але перестали родичатися, тому що грошi за землю дiстались не iм, господарство заповiв дiд сину, який поiхав у Сибiр кращу долю шукати.

– Повернеться, – говорив старий, – то не на пусте мiсце.

Танасiв батько мав клопiт цiлий рiк, охороняючи садибу вiд родичiв та чужих.

Нарештi на роковини по батьковi з’iхались всi Гоцуловi дiти, з Сибiру прибув син Гаврило зi всiею сiм’ею назавжди. Танас бачив, як батько прямо за столом вiддав борг. Грошi поклав вiн перед найстаршим. Всi вiдмовились на користь Гаврила. Той взяв грошi, вiдрахував кiлька купюр.

– То вашi, сусiде, за те що ви не дали рознести татове обiйстя.

Канадцi перезирнулись, старший з сумом сказав:

– Та я там у себе за пару мiсяцiв змiг би заробити таку садибу.

Сестра додала:

– А то й швидше.

І знову пiсля похмуроi днини весело усмiхались синьо – зеленi гори. Танасовi залишилось наносити води, i можна побiгти на вулицю до хлопцiв. Прийшов вуйко Гаврило. Танас зупинився, щоб почути iх розмову з батьком.

– Вуйко Гаврило дуже мудра людина. – Думае хлопець. – Не даремно вiн лисий.

Хлопець скубнув себе за густу жорстку чуприну, але жодна волосина не залишилась у руцi.

– І коли я полисiю?

– Слава Ісу.

 – Вiтаеться Гаврило. Починаеться неспiшна розмова з роздумами, щоб не образити спiврозмовника. Говорять про се – те., та Танас знае, що вуйко Гаврило так собi не заходить. Вуйко, можна сказати, не вiруючий, але у свята не робить, бо що люди скажуть та й вiдпочивати треба, якщо хочеш жити й робити. Тому перемови, зустрiчi, гостi, всякi iншi розмови вiдкладаються на святковi днi. Гаврило з малих лiт усвоiв, говорити – не цiпом махати, так що недiльний труд – молiння, гостювання та балачки.

– Ти не ображайся, – здалеку починае вуйко Гаврило, – що я тобi скажу. Оце коли поiхали моi дiти брати та сестра, вони залишили менi грошi. Хочу купити землю. Чи не вiдпродаеш батькiв кусок. Я готов заплатити вдвiчi бiльше.

Батька неначе пiдкинуло почуте. Вiн пройшовся перед вуйком Гаврилом, тамуючи лють.

– Знаеш, що я тобi скажу, – глянувши на сусiда з ненавистю, просипiв вiн, – жебракувати пiду, в грiб ляжу, а землю не продам.