Життя як сон. Одна людина – два життя

А чом би й нi? Бувають же сни, якi добре запам'ятовуються. Тим бiльше що я останнiм часом дуже переживав за своi стосунки iз Лiзою, ось менi i наснилося, що вони зруйнувалися. Так, так воно i е, сподiваюся. Але як перевiрити це? Точно, зателефонувати… – парубок так i тримав у руцi не пiдпалену другу сигарету i зрозумiв, що якщо i спалить ii, то точно не зараз.

Дмитро швидко забiг до будинку i схопив телефон. Вiн люто перегортав телефонну книгу, але нiяких вранiшнiх дзвiнкiв Лiзi, а вiн добре пам'ятав, що сьогоднi вранцi телефонував iй, причому неодноразово, не було.

І нiяких SMS вiн iй не писав. Бiльш того, останнiй дзвiнок в телефоннiй книзi значився на «Сьогоднi, 2:54», i це був дзвiнок вiд абонента «Кохана».

– Слава Богу! Слава Богу! Наснилося, – прошепотiв Дiма i щасливий впав на лiжко. Однак повний енергii вiн вже через декiлька секунд пiдхопився готувати снiданок i робити каву.

Поснiдавши, i попиваючи за столом з чашки каву, Дiма крутив в iншiй руцi телефон. Вiн все-таки зважився зателефонувати Лiзi, щоб остаточно довести собi, що вся ця нiсенiтниця з розлукою йому наснилася.

Але, як тiльки вiн про це подумав, то тiеi ж митi дiвчина сама подзвонила йому.

– Привiт, Льово. Чим займаешся? Виспався? – Дiма дiйсно був левом по зодiаку, але якось не вiрив у все це, хоча йому, звичайно, було приемно, коли його так називали. Лiза ж, в свою чергу, була козерогом, в зв'язку з чим, вiн свою дiвчину не мiг називати подiбним чином.

– Та ось, каву п'ю, думав саме тобi подзвонити.

– О, так ти виспався, здорово! Я теж, тiльки ось прокинулася. Ти ж мене завтра проведеш на iспит?

– Звiсно, я навiть з тобою з'iжджу.

– Але ж тебе не пустять до аудиторii.

– А куди вони подiнуться?

– Нi, я серйозно, проведеш i побажаеш удачi. Менi б вона не завадила. А iхати зi мною зовсiм не обов’язково, – грайливий голос Лiзи не мiг не пiдняти настрiй. Та вiн би й мертвого з могили пiдняв, не те, що якийсь настрiй.

– Я ж сказав, що з тобою поiду. Почекаю на вулицi.

Менi все одно завтра робити нiчого, а так хоч тебе пiдбадьорю, – Дiма постiйно говорив своiй дiвчинi, що йому або нiчого робити, або вiн просто нiчим не зайнятий. Звичайно, це не завжди було правдою, але ж хiба е що в свiтi важливiше, нiж кохана людина?

– Спасибi, цiлую, кохаю тебе. Гаразд, пiду теж снiдати.

– І я тебе кохаю. Смачного, до речi.

Лiза поклала слухавку, а Дiма тим часом сидiв iз чашкою кави в руцi, немов зачарований i все думав про щастя.