Життя як сон. Одна людина – два життя

***

О-пiв на першу дня юнака розбудила мама:

– Дiм, прокидайся, вже майже година дня, – мама завжди любила округляти час до бiльшого. – Так i весь день проспати можна.

– Окей, добре, встаю уже, мам.

– Просто я бачила, що ти пiзно сьогоднi прийшов, i не хотiла будити зрання. Я пiду до магазину, а ти розiгрiй собi снiданок, вiн стоiть на плитi, – сказавши це, мама вийшла з кiмнати.

І тiльки через кiлька хвилин пiсля розмови Дмитро остаточно вiдкрив очi, встав iз лiжка i пiшов умиватися.

Потiм, повернувшись до кiмнату за ранковою цигаркою, його погляд упав на лiжко, яке було постеленим. Це вкрай здивувало парубка, адже вiн точно пам'ятав, що коли прийшов вранцi, то в нього не було нi бажання, нi сил його розстеляти. І тiльки зараз Дiма усвiдомив до того ж, що прокинувся в нижнiй бiлизнi, тодi як лягав спати у верхньому одязi.

– Так, однiею цигаркою тут не звiльнишся, – сказав про себе юнак, взяв всю пачку i вийшов на подвiр’я.

На вулицi стояла сонячна погода. На небi лиш де-не-де пропливали хмарки.

І тiльки бруд пiд ногами говорив про те, що ще вчора тут була страшна злива. Сонце, перебуваючи в зенiтi, вже починало по-лiтньому припiкати, хоч i про спеку говорити ще не доводилося.

– Гаразд. Гаразд, стоп. Всьому е логiчне пояснення. Повинно бути логiчне пояснення, – Дiма iнодi говорив сам iз собою, особливо при вирiшеннi якихось складних завдань, якi ставило перед ним життя або професор математики Олег Петрович – розумна людина, але моторошно вимогливий.

Говорив хлопець iз собою напiвпошепки i тiльки тодi, коли був на сто вiдсоткiв упевнений, що нiкого поруч немае, i нiхто не вважатиме його божевiльним.

Але нiхто навiть i не думав вважати Дiму божевiльним, адже вiн був найзвичайнiсiньким хлопцем, розумним, майже зразковим студентом, люблячим iнодi похизуватися своiм розумом. Вiн був трохи сором'язливим, трохи вродливим, зросту трохи вище середнього i такоi ж звичайноi худорлявоi статури. Загалом, нiяких вiдхилень вiд норми виявлено в ньому не було.

– Так, лiжко останнiй раз я розстелив вчора вночi, коли прийшов вiд Лiзи. Сьогоднi вранцi, виходячи до неi, я його заправив. І тут лiжко знову розстелене. Але коли я вранцi лягав спати, все було нормально, – Дiма походжав назад-вперед по подвiр’ю, дотягуючи цигарку. – Як простирадло знову опинилася на лiжку? Яким магiчним чином? На сон все це було явно не схоже, аж надто все, що трапилося вранцi, було реалiстичним. Хоча, стоп, сон.