Життя як сон. Одна людина – два життя

Я не маю права виглядати дурником, – неголосно про себе сказав хлопець, поплескавши долонею по щоках. «Хоча зазвичай у мене це непогано виходить», – цю останню частину речення вiн додумав уже без слiв.

Раптом його погляд упав на троянди, що росли на сусiднiй клумбi. Обернувшись на всi боки i не помiтивши там нiкого, юнак пiдiйшов до клумби i акуратно зламав собi кiлька квiток. Ясна рiч, що нiякоi гарноi обгортки у нього не виявилося, – це були просто три червонi троянди. І визнавши це досить романтичним, Дмитро пiшов далi.

Лiза все ще спала, а тому розбудити ii букетом троянд було б гарним вчинком. Саме так вирiшив Дiма, зупинившись напроти ii будинку. Ближче пiдходити вiн не став, вирiшив зателефонувати та запросити ii вийти. Дiставши телефон з кишенi, i вже за звичкою набравши номер своеi коханоi, юнак рiзко видихнув для впевненостi i натиснув на виклик. Як, напевно, i слiд було очiкувати, Лiза не взяла слухавку. Проте хлопець не зневiрився, i це було абсолютно логiчним, адже вона, напевно, ще спала.

Десь у свiдомостi у Дмитра навiть прокралася думка залишити квiти бiля ii дверей, але така iдея була швидко вiдкинута, i вiн зателефонував коханiй ще раз. Потiм iще раз. І ще. Разу з шостого Лiза, нарештi, взяла слухавку. Незважаючи на те, що ii голос був ще досить сонним, в ньому вже була присутня якась нота енергiйностi, а ii жiночний тембр мiг би, напевно, закохати в себе навiть того, хто жодного разу ii не бачив. І це було сильним контрастом того незрозумiлого сонного бурмотiння, яке вчора звучало iз Дiминого роту – Єлизавета добре знала що вiдбуваеться.

Вона завжди знала.

– І навiщо, скажи менi, ти будиш мене о восьмiй ранку? Тобi що, робити бiльше нiчого? І, по-моему, ми вчора i до цього один одному вже все сказали. Тим бiльше у мене завтра такий важливий iспит. Дай менi виспатися, врештi-решт! – сказавши це, Єлизавета кинула слухавку.

Ось вже чого-чого Дмитро точно не очiкував, так це такоi короткоi розмови.

Звiсно, у неi завтра iспит, але яка муха ii могла вкусити, що вона така зла? Юнак стояв, оторопiвши, тримаючи в лiвiй руцi квiти, а в правiй телефон. Вiн навiть не помiтив, як знову автоматично набрав ii номер. Але Лiза в черговий раз скинула виклик.

– Та що ж це таке з нею! – не витримавши, викрикнув Дiма. Невже для Лiзи настiльки важливим був цей iспит? Так, ясна рiч, вiн був важливим, а сам Дмитро навiть часто допомагав iй до нього готуватися.