Життя як сон. Одна людина – два життя

Тому ii образа або злiсть виглядали якимись дивними, можна було навiть сказати, неприродними. Адже нiяк не могла дiвчина всього за декiлька годин сну так розлютитися. Хоча, саме вона якраз i могла, але не настiльки ж. Виходить, у неi щось трапилося, щось погане. Саме до такого висновку пiсля недовгих роздумiв прийшов Дмитро i почав друкувати iй SMS-повiдомлення. Юнак явно нервував, тому кiлька разiв видаляв написане. Цей процес, таким чином, у нього зайняв не менше п'яти хвилин, хоча на час Дмитро якраз звертав уваги найменше.

Упевнившись, що нiчого кращого все одно не напише, вiн вiдправив Лiзi повiдомлення:

«Доброго ранку, Сонце, я бiля твого будинку. Виходь, я чекаю».

В кiнцi повiдомлення вiн спершу хотiв додати запитання, «Що трапилося?», потiм думав додати слово «цьомки», але зрештою передумав – краще вiн так це запитае, безпосередньо у коханоi, а не за допомогою SMS-листа.

Повiдомлення було вiдправлено, але вiдповiдi вiд Лiзи нiякоi не було, i юнак вирiшив, що вона просто одягаеться перш нiж вийти до нього.

Так i виявилося. Але що бiльш здивувало хлопця, так це вираз крайнього невдоволення на обличчi дiвчини. І слiд сказати, що навiть ця емоцiя ii тiльки прикрашала. Хоча, нiчого дивного в цьому не було, адже як Дiма знав iз курсу дискретноi математики, що не додавай до одиницi, в нуль вона все одно не перетвориться.

«Хм, досить оригiнальний комплiмент», – подумав Дмитро.

Єлизавета пiдiйшла ближче, але замiсть того, щоб обiйняти або поцiлувати хлопця, вона зупинилася в двох кроках вiд нього, сказала лише багатозначне «І?», пiсля чого злегка покосилася на квiти.

Вiд такоi реакцii у Дмитра просто вiдняло голос, i вiн швидко зрозумiв, що вже нiчого розумного сказати не зможе, тому вирiшив говорити просто. Точнiше, не вiн вирiшив – слова якось самi виривалися з його горла, нагадуючи скорiше мову неандертальця, нiж iнтелiгентноi людини, якою поза всiляких сумнiвiв був Дмитро:

– Ну, я це… Вирiшив, як би… Ось, так, ось, – i пiсля своеi явно не Нобелiвськоi промови юнак протягнув дiвчинi квiти.

Але Лiза iх брати не стала, а продовжувала просто дивитися на нього. – Пробач, я… Коротше, що трапилося, чому ти така зла? – нарештi, разом з черговим ударом здивування до Дiми знову повернулася здатнiсть нормально говорити.

– Тобто, я зла? А чого ти чекав, що я кинуся в твоi обiйми? – голос у Лiзи був спокiйний i незворушний, хоч i трохи суворий.