Вигнання в Рай. Роман

 – Ось тут зараз якраз концерт iде, по цьому каналу часто гарнi концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на iнших каналах…

– Та нi, нi, все добре, нехай буде концерт, – заспокоiв Сергiй бабусю, що не на жарт розметушилася, – менi, взагалi то, все одно, я таки дiйсно дещо втомився сьогоднi. З самого ранку на ногах. Транспорт, вокзал, електричка… Так що я справдi таки наважуся скористатися вашою пропозицiею i трохи таки вiдпочину, – вiн взяв своi валiзи, поставив iх у куток, а сам сiв на диван.

– От i добре, от i добре, – зрадiла бабуня. – То ти поки що тут вiдпочивай, а я тим часом щось приготую попоiсти. Вiдпочивай, – вона вийшла з кiмнати i обережно зачинила за собою дверi, але потiм знову трохи прочинила iх i радiсно кивнула Сергiевi головою. – Вiдпочивай, вiдпочивай, – i знову зачинила дверi.

«Оце тобi й пригода, не думав не гадав, що моя тут поява почнеться таким цiкавим чином, – подумалося Сергiевi, коли вiн, зручно вмощуючись, лiг на диван. – От так бабуня. Баба Горпина.

Горпина Степанiвна. А втiм, не погана, власне пригода, i бабуня теж нiчого собi, так що скаржитися тобi, великий столичний художнику, немае на що», – розмiрковував вiн собi, засинаючи i спостерiгаючи, як круговерть запального народного танку, який в цей час показували по телевiзору, поступово розпливалася в його дрiмотнiй свiдомостi у вир багатобарвноi казковоi строкатостi сьогоднiшнього дня, де були i вранiшня метушня столичного вокзалу, i за-вiконне мелькання пейзажiв в електричцi, перемiшане з розмовами пасажирiв, i казкова багатобарвнiсть новозбудованого храму, i дбайлива метушня Горпини Степанiвни…

– Прокидайся, прокидайся, – долинув до Сергiевоi свiдомостi ласкавий голос Горпини Степанiвни, – обiд вже на столi, пора вже прокидатися, – лагiдно розбуркувала вона сонного гостя, який поступово виринав iз глибокого, але короткого сну, – пора вже тобi й попоiсти, сьогоднi ж, мабуть iз самого ранку маковоi росинки в ротi не було, а в мене вже все на столi…

– Так, так, – остаточно прокинувшись, вiдповiв Сергiй, сiв на диванi i потер долонями обличчя, остаточно розвiюючи залишки сну, – я тут, здаеться заснув…

– Поспав, поспав годинку з дороги.

Але пора вже прокидатись, а то, якщо вдень виспишся, то вночi не захочеться спати, та й обiд вже на столi, голодний же, мабуть.

– Та зранку випив кави.

– Кави вiн випив, – саркастично подивилась бабуся, – пiшли вже скорiше за стiл.

– Добре, добре, дякую, зараз iду.