Вигнання в Рай. Роман

– Але ж, як менi вiдомо, вона черниця?

– Так, так, правда твоя, Оксаночка у нас в Христових наречених ходить, прикликав ii Господь до служiння. Але ж монастир – не в’язниця, i Оксана частенько вiдвiдуе батька, а iнодi й довгенько таки живе тут у нього, коли треба допомогти по господарству. А зараз – вам, мiським жителям, це, мабуть, невiдомо – саме час поратися на городi – травень – i огiрочки треба посадити, i помiдорчики, пополивати все, поки прийметься добре, та й картопельку прополоти та обгорнути саме час, i все таке iнше.

Одне слово, тут вона якраз зараз, Оксана, у батька живе й пораеться по господарству. А щодо моiх рiдних, то вони дiйсно приiжджають до мене на помiч, але приiжджають вони не надовго, зазвичай на вихiднi, i мiсця, хоч i хата моя видаеться невеликою, вистачае всiм, i в хатi на долiвцi стелемось, i ще й прибудiвля за хатою е, ранiше, коли я тримала корову, там сiно було, i всi так любили виспатись на сiнi, а тепер там стоять лiжка, i влiтку теж дуже гарно там спати на свiжому повiтрi. Так що, як наiдуть моi, то мiсця всiм вистачае, i тобi вистачить – одним менше, одним бiльше, нiхто й не помiтить.

– Що ж, переконали, – Сергiй розвiв руками, – я з великим задоволенням залишуся у вас, якщо отець Михайло не буде проти цього, якщо вiн не образиться на те, що я зупинюся не в нього.

– А чого б йому бути проти, чого б йому ображатися? Та й Оксаночка ж зараз якраз тут живе.

– Та й вам же, Горпино Степанiвно, зайва копiйчина не завадить, пенсiя ж у вас не дуже…

– Яка пенсiя, яка зайва копiйчина, я щось не второпаю про що ти це говориш.

– Та за квартиру ж я вам заплачу. Що ж я тут даром житиму, турбуватиму вас. Обiди менi ще ж треба готувати…

– Ти що образити мене хочеш? Заплатить вiн менi! – обурено, наче iй запропонували щось непристойне, вигукнула бабця. – Та як у тебе язик повернувся! Ти он яку справу приiхав до нас робити, до нас як поставився, а я буду з тебе грошi брати?

– Вибачте, вибачте, – примирливо пiдняв руки догори Сергiй, – я не хотiв вас образити.

– Та чи ви тут сваритеся вже, такими вже рiдними стали, що вже й сварка мiж вами, – i Сергiй, i Горпина Степанiвна одночасно повернули голови в напрямку вхiдних дверей, де на порозi з’явилася опасиста кругловида жiнка рокiв шестидесяти в строкатому платтi.

– А-а-а, ось i Мотя прийшла, – кивнула в бiк жiнки Горпина Степанiвна. – Це ж сусiдка моя, Мотря Микитiвна, це ж вона, Сергiю, пригощала тебе молочком.