Вигнання в Рай. Роман

Загалом тихе й спокiйне, село в цей передвечiрнiй час все ж дещо пожвавiшало: верталися додому з роботи люди, малеча пiсля школи й виконання домашнiх завдань висипала на вулицi побавитися дитячими веселощами, а старшi парубки й дiвчата гуртувалися помалу до знадливих травневих вечiрнiх гулянок. Баба Горпина, супроводжуючи Сергiя, безугавно розповiдала про все, чим живе село, особливо ж задоволено вона вiталася з людьми, якi виходили зi своiх дворiв назустрiч, очевидно, оповiщенi про приiзд художника Мотрею Микитiвною.

Горпина Степанiвна, кожного разу, привiтавшись, належним чином вiдрекомендовувала Сергiя односельчанам i навзаем кожному односельчанину представляла Сергiя, потiм ще трохи пiдтримувала поважну розмову, додержуючи неписаного селянського дипломатичного протоколу, i вони знову вирушали далi, потроху наближаючись до мети свого походу – оселi отця Михайла.

– А ось i вона, оселя Михайла Архиповича, – коли вони з Сергiем, дiйшовши вже до центру села головною вулицею, звернули в бiчну вуличку, кивнула Горпина Степанiвна в бiк ошатно огородженого красивим тином охайного цегляного будинку.

 – Оце тут вiн i мешкае, панотець наш Михайло, ось i машина його бiля двору стоiть – значить вiн точно вдома, – додала вона, звернувши Сергiеву увагу на старенькi «Жигулi» першоi моделi синього кольору, що стояли за кущем бузку, який рiс бiля панотцевого двору, i тому Сергiй не вiдразу помiтив автомобiль.

І щойно вони з бабусею наблизилися до ворiт, як iз вiдчиненоi хвiртки назустрiч iм вийшов i сам отець Михайло – високий широкоплечий чоловiк з довгим русим волоссям i охайно пiдстриженими вусами з борiдкою, одягнутий у просту сiру куртку i потертi джинси.

– А, Сергiю, – радо простягнув вiн руки назустрiч гостям. – Нарештi, нарештi ви до нас завiтали. Дуже, дуже радий вам. Нарештi, – очi, все його обличчя сяяли щирою привiтнiстю, яка свiдчила, що Михайло Архипович дiйсно був радий.

– Я теж, дуже, дуже радий, – вiтально потискаючи руку панотцевi, теж зi щирою радiстю вiдповiв Сергiй.

 – Тим бiльше радий, що вже познайомився з деякими вашими прихожанами, – показав вiн на бабу Горпину.

– Горпино Степанiвно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем? – перевiв погляд на стареньку панотець.

– Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, – вiдповiв за бабцю Сергiй. – Просто я приiхав до вашого села ще зранку, i встиг уже дещо познайомитися з вашим селом i з вашими односельцями, храм, до речi, вже оглянув.