Вигнання в Рай. Роман

– Так, так, а я, як на те, – з вибачливим виразом на доброму обличчi промовив отець Михайло, – сьогоднi цiлий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько вiд усiх благ цивiлiзацii на хуторцi в пiвтора десятка будинкiв, так що довелося зранку взяти нашого лiкаря з мiсцевоi дiльничноi лiкарнi, поiхати до Бондарiв, на «швидку допомогу» у нас, знаете, бензину не вистачае. Марiя Дмитрiвна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в неi i тиск дуже високий, i з серцем щось негаразд, так що довелося вiдвозити Клаву до районноi лiкарнi.

А там доки все оформили, доки лiкарi зробили першi призначення, доки вирiшили питання з лiками, лiки ж бо в лiкарнi теж вiдсутнi… Одне слово, так цiлий день i довелося проiздити, а ви тут доки, виявляеться, вже чекаете на мене.

– Та я i не думав нудьгувати без вас, – заспокоiв його Сергiй. – Я ж вам кажу, що менi, на щастя, якраз нагодилася Горпина Степанiвна. Вона менi i про церкву розповiла, i в гостi запросила, i нагодувала, i вiдпочив я в неi.

Так що, нарiкати менi не доводиться.

– В такому разi, я дуже радий, запрошую вас до господи, – гостинним жестом показав на свiй будинок отець Михайло. – Ось тiльки загоню в гараж свого «кадилака», – показав вiн на «Жигулi», i пiдiйшовши до автомобiля, лагiдно поклав руку на кабiну i додав: – поставлю на нiч на вiдпочинок свою стареньку «копiечку», вона бо сьогоднi нiвроку собi попрацювала.

– Старенька то вона, може, й старенька, – оцiнюючим поглядом ковзнув по автомобiлю Сергiй, – а виглядае досить таки непогано, як на свiй вiк.

Дуже добре виглядае. Як новенька.

– Ще б пак, – гордовито вiдповiв панотець, – це ж помiчниця для всього нашого села, – вiн нiжно погладив кабiну авто, наче це була жива iстота, – а тому й доглядаемо ми ii усiм селом – хто чим може, i хто на що здатен: хто грiшми, хто яку деталь дiстане, хто пiдварить, хто пiдфарбуе… А нещодавно Славко Здоренко свою власну авто-майстерню вiдкрив i взяв нашу стареньку «копiечку», як вiн сказав, на довiчне безкоштовне обслуговування.

Отже, тепер наша машина в надiйних руках. Ми то й придбали це авто всiм селом, коли почалися всi цi негаразди: жiнцi народжувати – а на «швидкiй допомозi» бензину немае, комусь треба термiново в район, а автобус зламався, i все таке… Так що склалися всiм селом i придбали оце авто. А так взагалi-то я нiколи й не думав, що колись буду водити машину. Та, бач, довелося.