Вигнання в Рай. Роман

Все було чисто, впорядковано, подвiр’я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок пiд черепицею, бiльший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на стiльки, щоб можна було з цiеi рiзницi зробити висновок про велику вiдмiннiсть у соцiальному становищi господарiв. А от iз господарських будiвель – лише льох та помiрний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашнiй худобi, а тепер був перероблений на гараж.

– Добрий день, – раптом привернув увагу Сергiя мелодiйний дiвочий голос.

 – А я чую, наче якiсь голоси у дворi, думаю, чи гостi якiсь у нас.

Сергiй повернув голову на цей голос. Із-за будинку виходила дiвчина в синьо-зеленому спортивному костюмi, який, облягаючи ii молоде тiло, пiдкреслював надзвичайну красу ii доладноi, наче виточеноi фiгури. Була це дiвчина досить високого зросту, не набагато нижча вiд Сергiя, з русим волоссям, заплетеним у косу, скручену на потилицi. Особливо ж Сергiя вразила та невимушена природна гiднiсть ii постави, з якою вона, привiтавшись, спокiйно наближалась до гостей.

Навiть нi, мабуть, гiднiсть – це, можливо, й не зовсiм те слово, адже воно передбачае якусь гордiсть, можливо, навiть гординю, а в дiвчинi не було навiть натяку на щось подiбне до гординi, як не було й натяку на щось подiбне до запобiгання перед гостями. Вона просто була сама собою. Вона просто й невимушено наближалась до Сергiя ходою, якiй позаздрила б якого завгодно рангу модель, вимуштрувана довголiтньою подiумною наукою.

– Добрий день, – вiдповiв Сергiй на привiтання. – Хоча, день вже, можна сказати, закiнчуеться, i вже можна б сказати «добрий вечiр», – i вiн придивився поближче до дiвчини.

Та вона була справжньою красунею, придивившись, вирiшив Сергiй. Але вiдзначалась дiвчина не тiею показною агресивною красою строкато розмальованих облич на рекламних свiтлинах – ii краса не вiдразу кидалася в очi, на перший погляд нiби то нiчого особливого, звичайне, хоча й привабливе обличчя: гарний, трохи видовжений овал цього обличчя вiдзначався незвичним для жiнки вольовим пiдборiддям, яке втiм, нiтрохи не псувало загального враження, адже в усьому iншому ii обличчя було сама жiночнiсть – красиво окреслений, хоча й дещо кирпатенький нiс, пухкенькi губи, красивий вигин чорних брiв, i головне – очi, прекраснi великi синi очi.

Великi синi й глибокi, дуже глибокi очi.