Вигнання в Рай. Роман

 – Нi, правда, я навiть не уявляю, яка б це була прикрiсть, якби я не прийняв вашоi пропозицii…

Його слова зненацька перервав несмiлий стук i всi повернули голови до дверей.

– Дозвольте, – нерiшуче прочинивши дверi, середнього вiку жiнка зi схиленою головою i зi страдницьким виразом обличчя переступила однiею ногою порiг, але, побачивши в хатi гостей, вiдсмикнула цю ногу назад за порiг, – Отче Михайле, можна вас на хвилинку, – вiдступила вона назад в тiнь сiней.

– Галино Петрiвно, – впiзнав жiнку панотець, – зараз, зараз… Вибачте, – звернувся вiн до присутнiх у хатi i вийшов у сiни, прикривши за собою дверi.

– Галя Мiрошниченко, – пояснила Горпина Степанiвна, – мабуть, знову ii чоловiк Василь напився й бузувiрить. Що вже йому тiльки не робили, i лiкували, i кодували. Не вiдпускае його нiяк ця бiсiвська горiлка, i все тут. Оце недавно наче лiкувався, i, мабуть, таки знову напився. А в такому станi Василь лише отця Михайла слухае, лише панотець може з Василем справитися, от i доводиться…

– Вибачте, – перебив Горпину Степанiвну отець Михайло, вiдчинивши дверi в хату й переступивши порiг, – на превеликий жаль менi доведеться вас зараз покинути.

Хотiв би вас, Сергiю, iще до Горпини Степанiвни провести, якщо ви вже вирiшили в неi зупинитися, та йти менi доводиться негайно i в зовсiм iнший бiк.

– Що, знову з Василем бiда? – спитала Горпина Степанiвна, на що отець Михайло лише розпачливо розвiв руками, повернувся й рiшуче вийшов iз хати.

– То будемо, в такому разi, на сьогоднi прощатися, – встала Горпина Степанiвна.

 – На добранiч, Оксаночко, – вона пiдiйшла й ласкаво погладила руку дiвчини.

– Заходьте ж до нас обов’язково, – подивилася приязно Оксана на Горпину Степанiвну й на Сергiя. – Заходьте.

– Аякже, – усмiхнувся iй у вiдповiдь Сергiй, – ми ще вам набриднемо. Не знаю, як Горпина Степанiвна, а я так точно набридну.

– Не набриднете, – посмiхнулася кутиками вуст i Оксана.

Вийшовши з хати, Сергiй з бабусею пройшли подвiр’ям повз Кудлая, який лежав i незворушно, наче якийсь тисячолiтнiй сфiнкс, споглядав за ними.

– Як справи, Кудлай? – кинув Сергiй псовi. – Все лежиш? Вiн, мабуть, зовсiм таки не злий собака, нiяк на людей не реагуе.

– Добрий то вiн добрий, – вiдповiла Горпина Степанiвна, – адже ж люди всi тут добрi, й злих людей Кудлаевi давно вже не траплялося. А якби нагодилася яка зла людина, то iй би дуже не повелося з Кудлаем. Були колись випадки, якось розповiм при нагодi.