Вигнання в Рай. Роман

Сергiевi ж видалося, що це сяйво ллеться з середини храму, не вiд запаленоi Оксаною свiчi, а вiд того молитовного полум’я, що горiло, мов свiча, у зверненiй до Бога душi Оксани.

Через деякий час дверi храму прочинились, Оксана повiльно вийшла, тихенько зачинила дверi, стала обличчям до храму, тричi розмiрено перехрестилась i схилила голову, потiм повернулася й своею повiльною грацiйною ходою пiшла, неначе попливла до Сергiя. Так, вона дiйсно була в темно-сiрiй сукнi й такого ж кольору хустинi. Сукня була набагато довшою, анiж вчорашня коричнева, але так, як i вчорашня надзвичайно личила дiвчинi й була якогось своерiдного незвичного покрою, принаймнi в магазинах, тим паче в наших, таку сукню вiдшукати навряд чи вийде так просто, Сергiй як художник вже дещо в цьому тямив.

При ii наближеннi вiн мимовiльно встав з лави, навiть не встав, а просто таки пiдскочив, i подумав, що вийшло це в нього якось не зовсiм…

– Доброго ранку, – пiдiйшовши ближче, промовила Оксана зi своею чарiвливою напiвпосмiшкою-напiвзадумою, i зрозумiвши його невiльне замiшання, присiла на лаву.

– Доброго ранку, – вiдчув себе вже вiльнiше i теж сiв поряд i собi Сергiй. – Я, чесно кажучи, нiяк не сподiвався побачити тебе тут, тобто, – затнувся вiн, вiдчувши, що допустився, мабуть, образливоi для Оксани помилки, – тобто, вибачаюсь, вас, вас Оксано побачити тут у храмi так рано.

– Та що ти, Сергiю, не переймайся, не треба такоi вже прикроi офiцiйностi, – вона так вдало знову розрядила не зовсiм зручну для Сергiя ситуацiю, так просто, без зайвих реверансiв перейшовши на «ти», неначе поплескавши його по-дружньому по плечi, i в цьому не було й натяку на якусь фамiльярнiсть, зверхнiсть чи розв’язнiсть, це було так доречно, так природно й ненав’язливо, i Сергiй разом з великою вдячнiстю вiдчув надзвичайну полегкiсть у спiлкуваннi, так наче вони знайомi з самого дитинства.

 – Я ж бо теж нiяк не сподiвалася тебе побачити тут так рано, адже передбачала щодо тебе мiську звичку вставати досить пiзно. А я звикла, як природна селянка, вставати рано з самого дитинства, а зараз в монастирi тим паче встаемо рано для вранiшньоi молитви. Й до цього храму я приходжу щодня вранцi попросити в Бога не обiйти милосердям цього нового прихистку для люблячих його, та й взагалi храм не повинен бути без молитви, храм без молитви – це все одно, що день без сонця. Храм не може порожнiти без молитви.

– Я прекрасно тебе розумiю, – Сергiй дiйсно розумiв ii.