Вигнання в Рай. Роман

 – А щодо мене, то ти знову ж таки права, я таки звик, живучи в мiстi вставати пiзно. А тут, я навiть сам собi дивуюся, скочив сьогоднi разом iз сонцем, навiть не подумавши, що можна ще понiжитися в постелi, бадьорий, радiсний, пробiгся берегом Днiпра, скупався – i гайда в храм працювати, працювати й ще раз працювати…

– Так, так, а тут я на завадi.

– Та що ти, Оксано! Як це на завадi? Та я…

– Добре, добре, це я так, жартую, – поблажливо промовила Оксана.

 – Просто я так зрозумiла, що ти вирiшив, що в храмi злодii, судячи з того, як рвучко ти розчахнув дверi в готовностi кинутися в бiй.

– А ти помiтила? – знову трохи знiтився Сергiй. – Я думав, що ти була настiльки зосереджена на молитвi, що навiть не помiтила мене. А ти навiть здогадалась про моi намiри.

– Як же тут не здогадатися, якби ти тiльки бачив у цей час свое обличчя, – вона знову поблажливо посмiхнулася, – як тут не здогадатися.

Звичайно ж бачила, але це нiтрохи не завадило моiй молитвi. Жаль, звичайно, що моя присутнiсть не дала тобi здiйснити героiчний вчинок, – цей невинний жарт зовсiм не прозвучав уiдливо в устах Оксани, i Сергiевi захотiлось вiдверто все пояснити.

– Розумiеш, – почав вiн, – я служив в Армii в так званому ДШБ, десантно-штурмовому батальйонi, нi, я не хизуюся цим, чи ще щось таке, – похопився Сергiй, подумавши, що дiвчина може сприйняти його слова, як якесь вихваляння.

– Я розумiю, – просто вiдказала вона, i Сергiевi вiдразу стало ясно, що вона дiйсно все розумiе.

– Так от, служив я в ДШБ, та ще в такому мiсцi, що… – Сергiй трохи замислився. – В Афганiстанi я служив, – кинув вiн мимовiльний погляд на Оксану й побачив, як ii просвiтлене радiстю обличчя раптом посумнiло, а ii великi прекраснi очi, мов сльозами, переповнилися спiвчуттям. – Так, звичайно, – продовжив вiн, – набачився я там всякого, але не про це зараз мова, справи минулi, а я це до того, що нас там дуже добре навчили при найменшiй небезпецi дiяти так, щоб вiдвернути цю небезпеку не тiльки вiд себе, а й вiд iнших, дiяти у строго визначеному порядку, рiшуче й швидко, але без сум’ятливого поспiху, тверезо й усвiдомлено.

А побачивши, що дверi храму вiдчинено, я, звичайно, вiдчув небезпеку.