Вигнання в Рай. Роман

А як вже збудували, тодi вже приiздить начальство, фотографуеться тут, ось, мовляв, як ми тут турбуемося… А про що я, власне? – похопилася раптом бабуся i на мить задумалася. Було зрозумiло, що це була улюблена бабусина тема, i цю легенду про заслуги отця Михайла в побудовi храму вона готова була розповiдати повсякчас до речi й не до речi, частiше, мабуть, таки не до речi. – А-а-а… – радiсно махнула рукою бабуся. – Це ж я про того самого районного начальника, як приiжджав вiн до нас, то приiжджав на такiй величезнiй чорнiй iноземнiй машинi, так це ж тiльки якийсь маленький районний начальничок, а ти питаеш, чи приiде до нас той великий столичний художник якимось дорогим автомобiлем.

Звiсна рiч, що автомобiлем приiде, звiсна рiч, що не дешевим, мабуть, що не гiршим автомобiлем, нiж той, яким приiздив наш начальник. А може, й не одним автомобiлем вiн до нас приiде, навряд чи вiн сам до нас приiде, напевне, що його будуть супроводжувати якiсь начальники, та не такi начальники, як той наш миршавенький районний, а якiсь обласнi, а може й навiть аж столичнi, адже ж художник той, вiн один такий на весь свiт, а начальства того он скiльки, видимо-невидимо.

– Так-так, – задумливо посмiхнувся Сергiй, – як то кажуть, вустами немовлят говорить iстина, а ще кажуть, що старе, що мале… Видно правду кажуть…

– Ти це про що, – насторожливо глипнула на Сергiя його спiврозмовниця.

– Як говорив колись Вольтер одному своему знайомому iмператору, що, мовляв, вас, iмператорiв, на свiтi он скiльки, хоч греблю гати, а Вольтер на свiтi тiльки один.

– Що, що? – ще бiльше здивування опанувало стареньку.

– Та це я так, про свое. А як же ви тут собi думаете зустрiчати цю видатну людину, – знову повернувся до жартiвливого тону Сергiй. – Я маю на увазi квiти там, веселий натовп, оркестр, привiтальнi промови i

все таке iнше…

– От-от, – поквапливо пiдхопила думку Сергiя бабця, – ото ж i я кажу, я i отцевi Михайловi говорила i головi сiльради нашоi, Андрiю Івановичу, що треба ж якось по-людськи зустрiти цього художника, все-таки он яка знаменита людина iде до нас у далеке село аж iз столицi, треба ж якось i нам не осоромитись перед ним…

– А вони ж вам що вiдповiдають? – не став Сергiй ждати, поки вона закiнчить свою розповiдь.