Вигнання в Рай. Роман

– Нiчого, нiчого, – заспокiйливо вiдповiла Горпина Степанiвна, прибираючи посуд зi столу, – хто як iсть, той так i працюе, знаеш таку приказку. А для такоi роботи, яку ти виконуеш для нас, нам потрiбен добрий працiвник. Їж i вiдпочивай стiльки, скiльки визначено Богом, виснажувати себе голодом i втомою – йти проти Бога. А прийде час посту – я й сама тобi нагадаю, i пiсного приготую. Все добре в свiй час i в свою мiру, як i заповiдано Господом. А те, що ти саме зараз i саме тут, як ти кажеш, почав жити й працювати правильно, то це значить, що на вiрному шляху ти, що Боже схвалення тобi в допомогу.

– Добре, добре, – якось задумано промовив Сергiй, так наче, слухаючи Горпину Степанiвну, думав про щось свое. – Бабуню, – раптом випалив, мов на щось врештi зважившись, – а скажiть менi, Оксана, дочка отця Михайла, оця саме, оце вона – черниця?

– Оксана? – трохи здивовано перепитала Горпина Степанiвна й поставила на стiл горщик iз залишками молока, який взяла була, щоб прибрати. – Та ти ж, наче й сам прекрасно знаеш, що вона черниця, ти ж сам про це вчора менi казав.

– Та знаю, то я дiйсно знаю, але як би вам це пояснити, – затнувся вiн, пiдбираючи слова. – Так якось це чернецтво, як би це сказати, не пiдходить iй, чи що. Якась вона така природна, така красива, така жiночна, так залюбки й вiдверто спiлкуеться з людьми й отримуе задоволення вiд можливостi комусь допомогти, як i ii батько. Така вона освiчена й розумна, вищу освiту мае. Та й взагалi вона наче створена для життя серед людей, щоб нести людям радiсть.

– Що правда, то правда, – лукаво-наiвна селянська хитринка заграла на обличчi бабусi, коли вона звернула на Сергiя довгий допитливий погляд. – Я б теж бажала Оксаночцi iншоi долi, хоча це, може, й позбавило б Господа однiеi з найкращих, найщирiших iз його служниць. Але я думаю, що сам Господь би побажав Оксанi щастя й долi в миру, в служiннi людям.

– Так в чому ж справа, чому вона пiшла в монастир?

– Чому вона пiшла в монастир? – бабця трохи сумовито задумалася.

 – Коли Оксанi було дванадцять рочкiв, померла ii мама, Ольга Петрiвна, i залишились вони вдвох з отцем Михайлом, так що Оксана з самого дитинства стала господинею в домi, допомагала батьковi в усьому, по господарству все встигала впорати, i в школi добре навчалась. Всi ii любили, всi iй щастя й долi бажали. І хлопцi в неi закохувались, багато хто з хлопцiв хотiв би мати ii за наречену.

– Звiсна рiч, – згiдливо похитав головою Сергiй, – ще б пак.