Срібні ковзани

Але раптом погляд хлопчика прояснився, нiби вiн зустрiв приятеля, знаючого про його намiри. Вiн зняв з себе шапку i, роздерши пошматовану пiдкладку, прикрiпив ii поверх зношеного черевика Гретель, – вийшла гладка поверхня.

«А тепер», радiсно вигукнув вiн, при цьому зав'язуючи ремiнцi настiльки жваво, наскiльки дозволяли його закляклi вiд холоду пальцi, «зможеш ще потерпiти, якщо я трохи затягну?»

Гретель витягнула губки, немов кажучи, «Не треба, боляче», але промовчала.

Наступноi хвилини вони вже смiялися, i взявшись за руки, разом ковзали по каналу, не думаючи про те, чи витримае iх лiд чи нi, а в Голландii лiд, як правило, тримаеться всю зиму.

Вiн мiцно розташовуеться на водi i замiсть того, щоб ставати тонким i нестiйким кожен раз, як сонце суворо грiе, вiн день за днем збираеться iз силою i стiйко вiдбивае виклик кожного променя.

Але ось, скрип! скрип! почулося пiд ногами Ганса. Потiм його кроки ставали все менше i менше, часто з ривками, i нарештi, вiн i зовсiм завалився на лiд, химерно пручаючись повiтрю.

«Ха-ха-ха!» засмiялася Гретель. «Першокласне падiння!»

Але пiд ii грубим синiм жакетом билося нiжне серце, i навiть смiючись, вона грацiйною ходою пiдiйшла ближче до свого поваленого брата.

«Тобi боляче, Ганс?.. А! Так ти ще й смiешся! А ну, дожени мене» Вона бiльше не тремтiла вiд холоду, а з палаючими щоками i весело блискучими очима поiхала геть.

Ганс схопився на ноги i жваво кинувся наздоганяти Гретель, але зловити ii виявилося не так-то просто. Та не встигла вона далеко втекти, як ii ковзани також заскрипiли.

Знаючи, що береженого Бог береже, вона раптово повернулась i понеслась прямо в обiйми свого переслiдувача.

«Ха-ха-ха! Я тебе впiймав!» вигукнув Ганс.

«Ха-ха-ха! Це я впiймала тебе», заперечила вона, щосили намагаючись звiльнитися вiд його обiймiв.

І тодi почувся дзвiнкий, квапливий голос, що кликав «Ганс! Гретель!».

«Це мама», сказав Ганс, одразу ставши серйозним.

На той час канал вже виблискував сонячними променями, немов позолочений.

Чисте ранкове повiтря був насправдi чудовим, i поступово все бiльше i бiльше людей прибувало покататися на ковзанах. Було важко виконати велiння мами, але Гретель i Ганс були хорошими дiтьми i не допускаючи навiть думки про те, щоб пiддатися спокусi i затриматися; вони зняли ковзани, залишивши половину вузлiв нерозв'язаними.

Дiти поплелися додому. Ганс, широкоплечий, з густим золотим волоссям, був помiтно вище своеi маленькоi блакитноокоi сестрички.