Антологія української готичної прози. Том 2

Цi книги розкрили передо мною всю необмеженiсть мого духа, вiковiчнiсть мого iснування i еднання мое з душами як давно померлих, так i ненароджених людей.

Нема нiчого надприроднього! Все можна зрозумiти, все можна знати – треба тiльки учитись, учитись i учитись. До метафiзичноi проблеми треба внести математичний аналiз, в чуття – вимiрення, в етер – запис. Треба тiльки поважати дiйснiсть, не ставити собi володiння iстиною виключним власним монополем, а хотiти пiзнавати всю безлiч iстин ще невiдомих, ще таемних i нерозслiдуваних, близьких до мрii.

Я готувався до проби зносин з потойбiчнiм свiтом i неначе забув за свiт цьогобiчний – а вiн нараз дав себе сильно знати. Бiльше! Змiнилося усе мое життя…

Це сталося в перiод найбiльш енергiйноi роботи: я вивчав англiйську мову для можливости втягти до своеi скарбницi знань i те, що мае лiтература на тiй мовi. А я вже прочитав Траверса Ольдфiльда, Роджерса, Едмонда, Лее, Гаддока, Грегорi й иньших. А в той же самий час я силкувався зрозумiти таемнi елементи людського «я», одичнi сили, його флюiдичний стан речей i т.

 п. Я ж хотiв прийти до роботи не учнем, а рiвноправним дiячем, отже учився без упину.

І от раз, коли я, ввесь переповнений нечутними звуками, з очима розкритими прямо в тайну будучих знань, вибiг до саду, щоб походити по тiнистих вогких алеях та подихати свiжим повiтрям – нараз перестрiв мене дядько.

Зупинив мене рухом руки й похмуро сказав:

– Завтра о восьмiй годинi вечора я приiду з дружиною.

Маеш ii привiтати. Гадаю, що не потребую вказувати на доконечнiсть пристойного одягу.

Повернувся на каблуках i пiшов.

Я був бiльш як над мiру здивований. Хотiв щось спитати, але дядька вже не було.

Потiм я опам’ятався. Що з того, що десь хтось жениться, хтось виходить замiж, когось давлять радощi, а ще когось тiшить горе? Все це дрiбницi. Я не розумiв тодi, що то – все.

За хвилину я й забув уже про сповiщення дядька, знов обхопило мене зачудовання перед тайною сил.

Я щойно прочитав, що окрiм свiдомого сомнамбулiзму, який за свiй рахунок бере той чи иньший феномен, iснуе ще сомнамбулiзм несвiдомий, коли сам медiюм вiдрiкаеться вiд того чи иньшого явища, причиною якого все ж був вiн сам. Я напружено мислив над частковим автосомнамбулiзмом, тобто явищем, коли медiюм силою своеi волi може виводити з сомнамбулiчного сну одну якусь частину свого органiзму й зоставляти у снi решту.