Антологія української готичної прози. Том 1

– Солонi хвилi, якi розбушувалися колись, – сказав вiн, – вийшли з високих берегiв, залили весь простiр земноi кулi i залишили водяних iстот на вiчний спомин у товщi землi, у вапнякових скелях i на високих горах. Ученi, зустрiчаючи це диво, бачать слiди минулого життя i заглиблюються у таемницю буття, намагаючись витлумачити цi iероглiфи; час мiряють вони тисячолiттями; сягаючи в саму сиву давнину. Але даремнi iхнi старання: глибiнь землi, гори та скелi – це трупи минулих сторiч, холоднi i нiмi, вони не розкажуть iм нi про початок, нi про поступ вiкiв, нi про змiни в життi, нi про кiнець свiй.

Щоби побачити загублений свiт, треба воскресити, оживити i дослiдити його таемницi, знайти початок i кiнець усього. У кожну епоху природа – непрочитана книга; щасливий, хто добре роздивився свiт, у якому живе, i воскресить частку минулого.

Згодом пан Рилець пiдвiвся зi стiльця, запалив двi свiчки, вийняв iз шафи склянi слоiки рiзних форм, порошки поклав на стiл (однi з них були з якимсь металевим блиском, iншi – з кришталевим, ще були сiрi, чорнi, червонi) i сказав менi:

– Тепер будемо дослiджувати таемницю та силу кольорових вод, що ти привiз менi вiд пана Гайнара: побачиш iхню силу, побачиш диво воскресiння iстот, якi тисячi рокiв лежали непорушно у своiх скелястих могилах; побачиш i тих, кого людське око не помiчае, а мiкроскопи ледве тiльки помiчають iхнi рух та форму.

Сказавши це, вiн вийшов за дверi i за хвилю повернувся з хлопчиною.

– Це мiй слуга, глухий i нiмий, – пояснив господар.

 – Загалом, менi саме такий i потрiбен: не чуе моiх розмов i не розкаже тим, кому це не треба знати; я радий, що знайшов собi такого помiчника.

Вiн наказав хлопцевi наповнити водою наготовлений посуд, а згодом почав дослiди. Спочатку поставив на стiл миску, в якiй була солона морська вода i двi запаленi свiчки; я пiдступив ближче, щоби краще бачити. Учений сипнув до миски жменю потовченого вапняку, який складався зi скам’янiлих раковин та дрiбних морських iстот.

Якийсь час вiн мовчки вдивлявся у воду, змiшану з вапном, потiм влив туди декiлька крапель сапфiровоi води – i в мисцi неждано заворушилося, заклекотiло; за кiлька хвилин вiн додав туди краплю червоноi води i промовив:

– Дивися тепер.

Я побачив живих вустриць i всiляких равликiв: вони розкривали i закривали своi шкаралупки; якiсь водянi павуки, рибки, маленькi раки i жуки рiзних кольорiв снували туди й сюди.