Антологія української готичної прози. Том 1

Із страшним писком i сиканням зi всiх куткiв посипалися страховища: мотилi, в яких замiсть крил виросли з бокiв вогненнi язики; товстi черви, що дихали димом, пухирями пiднiмалися вгору; галасливi цвiркуни i крилатi гади лiтали над пiдлогою.

– Це грiхи чарiвницi, – сказав священик i наказiв вiдчинити вiкна.

Страхiтливi потвори, зойкаючи i скиглячи, вiдлiтали i зникали в повiтрi.

Коли свяченою водою визволили будинок вiд страховищ, пан завiв священика у сад, звiдки вилетiла та шкодлива комаха. Там, коли священик вiдмовляв святi молитви, з кущiв агресту обiзвався писклявий голос, в якому чулися прокльони i рiзнi блюзнiрства, а згодом нарiкання, стогiн i плач.

Зiбрався весь двiр подивитися на це диво, священик, кроплячи свяченою водою чагарник, наказав iй вилетiти звiдти i сiсти на липовiй гiлцi. Вона вмить стрiлою вилетiла i сiла на липовiм листi. Усiх вразив ii вигляд: адже в тiй комасi легко можна було розпiзнати жiночу постать з крильцями. Священик зняв ii з листя, посадив до скляного слоiка i занiс до кiмнати.

Вже без страху розглядали усi зблизька цю маленьку почвару: довге волосся спадало з голiвки, що була не бiльша за звичайну горошинку; iскринками блищали ковтки на вухах i щось рожевiло на шиi, мов ланцюжок намист; жовта шовкова сукня була пiдперезана поясом такого самого кольору; блiде обличчя щохвилини щулилося вiд гнiву.

Наступного дня панi комаха зi священиком приiхали до Полоцька. Бачили це диво усi в монастирi, i люди юрбами приходили подивитися на нечуванi чудеса.

Кидали iй iжу в скляний слоiк, але комаха сидiла мовчки i не куштувала нiчого; увесь час була нiмою, тiльки видно було ii гнiв i неспокiй.

– Треба тепер подумати про ii душу, – сказав священик i понiс ii в слоiку в безвiтряний куток монастиря, де був довгий коридор. Там з нiшi в стiнi зиркав, немов з вiконця, дерев’яний бюст фiлософа Сократа. Священик поклав жiнку-комаху на голову фiлософа i перед багатьма глядачами читав iй молитви i говорив проповiдi. Але що робилося з головою Сократа! Страх згадати! Вона в той час була схожа на запалену бомбу, кидалася сюди-туди; сполотнiли всi, хто близько стояв.

Боячись, щоб вона не розкололася i не зробила шкоду присутнiм, священик безупину читав молитви i повчав про милiсть Божу i прихильнiсть до ближнього.

Щовечора вiдбувалися такi вiдправи для цiеi комахи. І вона дивно виглядала з тою нещасливою Сократовою головою. Страх опановував кожного, хто тiльки минав цей коридор.