Антологія української готичної прози. Том 1

– Скажи, голово мудрого Сократа, – запитав, – чи багато фiлософських творiв я вже прочитав?

– Багато, багато, – вiдповiв Дiдок, – а ще бiльше прочитаеш, але на схилi життя будеш найдурнiшим телепнем i йолопом помреш.

Всi, хто там був, розсмiялися. А школяр зi злостi тiльки сплюнув.

– І що за дурницi плете порожня дерев’яна голова! – сказав вiн i пiшов геть.

Поселившись на селi, вiн не шкодував грошей на свою бiблiотеку. Купував фiлософськi твори рiзними мовами без жодноi системи. Молодi, яка часто збиралася в нього, щоб послухати про високi матерii, оповiдав про чудеса, пояснював таемницi природи, яких сам не розумiв, i зазнав слави там, яко учений чоловiк, справжнiй фiлософ.

А до цього вiн знайшов собi ще асистента, якогось чужоземця (також фiлософа), добре йому платив i створив усi умови для безтурботного життя. А той, хвалячи його, називав генiем у фiлософii i, користуючись його легковiрнiстю, додавав до своеi дурнуватоi фiлософii ще й блюзнiрства.

Дуже швидко юний Фiлософ загордився, вважаючи себе за особливу людину, i зиркав на всiх людей, як дивляться з гiрськоi вершини на мурашник.

Одного разу в недiлю Фiлософ спитав у свого товариша:

– Чи поiдемо сьогоднi до церкви?

– Що там робити у церквi? Хiба, може, тобi треба з кимсь побачитися?

– Я хотiв би зустрiти декого з сусiдiв i запросити iх до себе.

– То добре. На це багато часу не треба.

Приiхали на службу Божу. Святиня була повна вiрних. Фiлософ виплигнув з карети, зайшов до церкви i, коли став посеред натовпу – диво нечуване! – де й подiлися його широкi плечi i високий зрiст? В ока млi став вiн таким маленьким, як дерев’яна дитяча лялька.

Хто стояв близько – упiзнали його i стали зиркати однi зi страхом, iншi – з насмiшкою. І всi вони розступалися перед ним. Вiн же, сам переляканий, не пам’ятаючи, що з ним коiться, хутенько вискочив iз Божоi святинi, прибiг до карети i розказав свому товаришу про цей дивний випадок. Той смiявся до слiз i доводив, що все це тiльки вiд нервiв, чи вiд якоi iншоi хвороби. Проте пiсля цього випадку Фiлософ бiльше до церкви не заходив.

По всьому Полоцькому повiту простi люди гомонiли, що Фiлософ, либонь, тяжко завинив перед Господом.

Через декiлька днiв запрошенi сусiди зiбралися у Фiлософа. Серед цих гостей була молодь, яка з повагою ставилася до господаря та його розумних бесiд, будь-яке слово, взяте у старожитнiх авторiв, в ii розумiннi було щонайвищою мудрiстю.