Антологія української готичної прози. Том 1

Ледве тiльки задрiмала, чуе, що хтось торкнувся ii руки гарячою долонею. Глянула i бачить: той чоловiк, що ii недавно наполохав, стоiть, чудернацьки вдягнений, позирае на неi, i очi його горять, як двi свiчки, на головi шапка i пояс, яким вiн пiдперезався, червонi, як вугiлля чи розпечене залiзо. Гапка зацiпенiла вiд страху, ледве руку змогла пiдняти, щоб перехреститися. І вiн вмить зник.

Гапка розбудила свою товаришку i розказала iй про привида. Вони якийсь час розмовляли, а коли заспокоiлися, то знову те марево з’явилося перед ними i знову зникло, щойно вони згадали Ісуса i Марiю.

Тодi вони встали з лiжка i, запаливши свiтло, молилися, аж поки пiвень не заспiвав.

Пiсля цiеi пригоди Гапка послала до своiх батькiв жiнку, щоб та повiдомила про те, що з ними сталося, i просила порадити, що робити в таких випадках.

По всiй волостi розiйшлася чутка про те, що змiй страшив Гапку, приходячи до неi в рiзних личинах. Карпо ж доводив усiм, що цi чутки неправдивi, що його дружина схибнулася, а може, чорт i провiдуе ii за якiсь грiхи.

Герасим зi своеi жiнкою, коли сонце вже хилилося до заходу i в полi закiнчилась праця, пiшли провiдати свою дочку. Гапка, як побачила iх через вiкно, то з великою радiстю вибiгла назустрiч i зi слiзьми оповiла про своi бiду.

– Ну от, – зiтхнув Герасим, – коли я ще перед весiллям говорив економу i iншим двiрським людям, що Карпо вигодував собi змiя, який дае йому багатство, то смiялися i кпили з мене: «Ти, дурню, плетеш невiдомо що». А коли це дiйшло до пана, то вiн розгнiвався: «Слухай, хаме, коли будеш молоти цi дурницi, то дiстанеш сотень п’ять рiзок i половину голови виголю, як божевiльному».

Що ж вони тепер на це скажуть?

Мати, плачучи, сказала:

– Як тiльки зберемо урожай, тодi пiдемо разом до Пречистоi. Переконай i його, щоб iшов з нами i висповiдався. Бог змилуеться. А ось це в мене свяченi трави i церковне кадило, якими кожен вечiр будеш обкурювати хату, i, може, дасть Бог, усе направиться.

Так, сидячи, розмовляли вони, а Карпа у той час не було.

А тут i смеркло, у хатi потемнiло. Нiч була тепла, небо чисте. Повiтря таке тихе, що, здаеться, волосина не ворухнеться на головi. Пiсля вечерi, адже погода була чудова, парубки пiшли ночувати в поле при конях; iншi в стодолу на свiже сiно. В хатi тiльки Гапка не могла наговоритися зi своiми батьками. Тихо було всюди, тiльки раз по раз потрiскував гнiт свiчки, яка догоряла. Гапка роздмухала вогонь i кинула на жарини свяченого зiлля.