Антологія української готичної прози. Том 1

Вiдразу ж з-за стiни пролунав мовби шум раптового вiтру, i блискавка пробiгла по будинку. Задрижали всi.

– Ось вiн, – повiдомила стривожена Гапка.

Усi змовкли i, молячись, чекали, що буде далi. У печi стояли горщики. Один з них пiдлетiв догори, упав на пiдлогу i розсипався на дрiбнi черепки. Збан з квасом, який стояв на лавi, вискочив на стiл, а зi столу кинувся на землю i розлетiвся на друзки. Кiт злякався, зблиснув очима i, пирхаючи, сховався пiд лавою. Рiзне хатне начиння почало лiтати з кутка в кут.

Герасимова жiнка зняла з себе мiдного хрестика:

– Нехай вiн буде твоiм захисником, – сказала i вдягла на шию доньцi.

Коли благочестива жiнка вимовила цi слова, дрiбнi, мов град, камiнцi, вилiтаючи з темних куткiв, вiдскакували вiд стiн‚ а важкi каменюки вилiтали з печi. Батьки з дочкою, закликаючи на допомогу Пречисту, вибiгли за дверi.

Зiбралася вся челядь та зi страхом i здивуванням поглядала на будинок. З вiкон i вiд стiн летiло камiння рiзноi величини.

Всi позирали на цю дивовижу i не знали, що робити.

Минула пiвнiч, заспiвав пiвень. Врештi стрiлянина вщухла. Проте нiхто не вiдважувався увiйти до будинку. Челядь чекала сходу сонця на подвiр’i, а Гапка пiшла з батьками до iхньоi хати.

Коли сонце було вже високо, приiхав Карпо. В хатi пусто. Зустрiв одну тiльки наймичку, яка прийшла з поля, побачивши, що повертаеться господар. Спитав у неi:

– Що тут сталося? Де моя жiнка?

Наймичка оповiла йому, як все було.

Карпо налякався й поблiд.

– Вона мене загубила, – закричав i вiдразу пiшов до чарiвника Парамона.

Звiстка про подiю того самого дня розiйшлася по всiй околицi. В панському маетку однi повiрили, що то все робота сатани, iншi ж смiялися, кажучи, що тут просто чийсь бешкет. Герасим повiдомив про все священику, просячи щоб вiн цього ж дня освятив Карпову садибу, в якiй поселився сатана.

Над вечiр цiкавий люд поприходив з усiеi волостi, щоб побачити тii дива.

Прийшов економ i з ним багато молодих та смiливих хлопцiв з маетку, якi, не вiрячи в сатанинську силу, сподiвалися, що зловлять якого-небудь бешкетника.

Кiлька з них, не зважаючи нi на що, навiть вiдчинили дверi i хотiли увiйти до будинку, але не встигли стати на порозi, як усi з криком кинулися назад, бо камiнь луснув одного з них так, що хлопець ледь не знепритомнiв. Люди вiдступили трохи далi вiд будинку, а камiння щораз то густiше сипало звiдти.