Антологія української готичної прози. Том 1

Карпо вiд розпачу змiнився весь i, мов очамрiлий, проклинаючи дружину, сусiдiв i челядь, хотiв увiрватися в хату, але йому не дозволили. Парамон, що стояв поряд, шепотiв щось, але своiми чарами вже не мiг допомогти. Пан, опанований цiкавiстю, приiхав також i, не вiдважившись наблизиться до хати, наказав оточити садибу i чекав, який кiнець буде цим жахам.

Священик учинив святий обряд i, коли зi свяченою водою хотiв пiдiйти до стiн, умить весь будинок охопило полум’я, i будiвля звалилася.

Здивований люд, дивлячись на таку помсту злого духа, здвигав плечима.

На мiсцi, де стояв будинок, тлiло тiльки вугiлля i димiли головешки. Священик повертався додому, роздумуючи про безглуздi вчинки своеi пастви. Парамон, вiдходячи‚ трусив головою i лаяв нещасного Карпа: «Добре, дурню: як постелив, так i виспався».

По всiй околицi, у сiльських хатах i в панському палацi, довгий час говорили про цю пригоду. Карпо невiдомо де подiвся пiсля тiеi страшноi пожежi. Зник i вже бiльше не провiдував нi своiх приятелiв, нi тестя, нi жiнки.

Рiзне про нього думали. Однi мiркували, що вiн злигався з лиходiями, якi переганяли крадених коней. Іншi селяни казали, що зустрiчали Карпа зовсiм безтямного, зачувши iхнi голоси‚ вiн, як дикий, утiкав у лiс.

Минуло кiлька тижнiв. Шукаючи качок, якийсь ловець iшов берегом озера. День видався хмарний, хвилi билися в берег. На пiску бiля самоi води вiн ще здалеку побачив викинутий водою труп, якого хвилi вкривали пiною. Важко було пiзнати, чие це тiло, але одяг i перстень на руцi вказали на Карпа.

Так нещасний скiнчив свое життя. Без молитви i без священика там таки на березi труп закопали.

Гапка кiлька рокiв жила при батьках, вiд печалi i страху весь час хворiла. Пiсля смертi батькiв i вона згасла, як свiчка. Царство iй небесне. В своему благочестивому i цнотливому життi була вона зразком для усiх навколишнiх жiнок. Хоч було це давно, проте i тепер там, де вона слiзьми поливала сад, зеленiють вишнi i яблунi, i квiти там щовесни найгарнiше цвiтуть, дiвчати в святковi днi плетуть з них вiнки i прикрашають iкону Пречистоi.

Зухвалi вчинки

Коли був я ще зовсiм молодий, пам’ятаю, жив у нашому селi селянин Антiн. Мав вiн гарне господарство, бiди не знав, а що був бездiтний, то узяв дитя невiдомо вiд яких батькiв. Його охрестили Василем. Антiн виховував його, як свого рiдного. Коли хлопець вирiс, то почав гонити худобу на випас, але був великим ледарем i збитошником.