Антологія української готичної прози. Том 1

Охрiм знову почав грати i спiвати, але Михась вибив йому дуду з рук зi словами:

– Справжнiй дудар – губи товстi‚ а голова пуста!

Розгнiваний дудар подивився на нього з погордою i вiдказав:

– А ти справжнiй панський лакей: сам низький‚ лоб слизький‚ нiс плаский – тiльки тарiлки й лизати!

Ловчий хотiв йому дати в писок, але Охрiм перехопив його руку, iншi гостi втрутилися‚ вiдвели Михася набiк‚ переконуючи‚ що дудар п’яний i бовкнув те‚ чого потiм буде шкодувати. Але Пракседа погрожувала, що так йому не минеться, заплатить коли-небудь за зневагу ii доньки.

Дударя випровадили за дверi‚ господиню заспокоiли i забава продовжувалася.

Опiвночi виходили з корчми гостi‚ i кожен‚ iдучи дорогою‚ чув, що в густiм лiсi безперервно грае хтось на дудi, усi дивувалися, не розумiючи‚ що це означае i яким чином i з ким Охрiм забрiв до тiеi дикоi гущавини.

Нiч була тиха i погiдна, голос дуди вiдлунював по всiй околицi, у поблизьких селах дзявкання псiв не переривалося. Господарi виходили з хат i дивувалися‚ розмiрковуючи‚ що то або лiсовик запровадив дударя на манiвцi‚ або вiн сам заблукав у товариствi пiдпилих гуляк‚ якi забули‚ що завтра понедiлок i треба рано вставати на роботу.

На свiтанку хлопцi‚ що вартували коней, чуючи оту безконечну музику з лiсу, постановили пiти на звук дуди i побачити‚ що там дiеться. Зайшли у соснину‚ а там на спорохнiлiй колодi сидить Охрiм i грае на дудi‚ не звертаючи на них жодноi уваги. Один його взяв за рамено:

– В iм’я Отця i Сина‚ – промовив‚ – що з тобою зробилося? Кому ти граеш цiлу нiч у лiсi?

Щойно це проказав‚ як дуда випала з рук Охрiма‚ а сам вiн мовби увесь задеревiв, обличчя почорнiло i слова проказати не мiг.

Хлопцi взяли його пiд руки, випровадили з лiсу i‚ посадивши на коня‚ завезли додому. Довго дудар хворiв‚ а свою пригоду оповiв так.

Вийшовши з корчми, вiн‚ наспiвуючи‚ вертався до села‚ коли перестрiв його на дорозi хтось нiби знайомий‚ з голосу i вигляду зовсiм схожий на його кума‚ i запитав:

– Звiдки й куди йдеш?

– Був я в корчмi Пракседи, а зараз вертаю додому.

– Так рано вертаеш додому? Невже там було нудно? А Варка вже тобi не до вподоби? Гарна дiвчина, а та родимка на ii вустах прикрашае ii‚ наче коштовна перла.

– Ет, куме‚ не мели дурниць. Якийсь там панич вигадав‚ що та родимка гарна, а за ним i решта це повторюють. Але побачиш‚ що вона розшириться i так попсуе ii обличчя, що нiхто потiм на неi i зиркнути не захоче.