Кандід: Філософські повісті (збірник)

Цей його наступ стае сильнiшим починаючи з 1762 року у той час як парламенти розпочинають процес проти езуiтiв, Вольтер береться за реабiлiтацiю Каласа, тулузького протестанта, якого безпiдставно звинуватили у вбивствi сина з релiгiйних мотивiв i присудили до страти через колесування. Справа Каласа, за якою настала досить подiбна справа протестанта Сiрвена, остаточно привернула увагу громадськостi до принципу релiгiйноi толерантностi. Вольтер, цей «Дон Кiхот нещасних», користуеться величезною популярнiстю.

Вiн мае численних кореспондентiв, прихильникiв в усiх середовищах i в усiх краiнах. Вiн хоче врештi використати свiй успiх, щоб довести до кiнця свiй найбiльший задум – «розчавити негiдницю». Мiж 1764–1770 роками португальськi та польськi подii, конфлiкти Бурбонiв i вiденського двору з папством вселяють йому надiю на неминучий розкол католицькоi церкви. Намагаючись пришвидшити подii, Вольтер iнтенсивнiше займаеться виданням своiх лiтературних творiв. Не покидае театру, який залишаеться для нього великою пристрастю. Захопившись фiлософською боротьбою, Вольтер перетворюе театр на трибуну вiн говорить про толерантнiсть у «Гебри, або Терпимiсть» (1769), про королiвство у «Законах Мiноса» (1772), про парламенту «Дон Педро» (1774). Остання з його трагедiй – «Ірена» (1778) – буде повторенням його перших спроб i його «Едiпа». Вiн продовжуе писати iсторичнi працi, романи, листуеться з усiею Європою. Із Фернея прямуе справжнiй невпинний потiк лiтературних i наукових творiв: фацетii, повiстi, трагедii, iсторичнi працi, словники. Вiн публiкуе «Фiлософський словник», невеликi анонiмнi памфлети, вмiло органiзувавши iх збут по всiй Європi. Однак, незважаючи на такi шаленi удари, «негiдниця» лишень слабо заторкнена. Сили втратив Вольтер. Починаючи з 1770 року, постарiлий, засмучений славою Руссо та Шекспiра, стривожений атеiстичною пропагандою барона Гольбаха, Вольтер пише усе менше i менше. Тепер вiн зосереджуеться на мiсцевiй полiтицi, досягае лiквiдацii митного кордону, який вiддiляв край Жекс од Женеви, його природного джерела. Марно намагаеться добитися звiльнення крiпакiв Юра. Здавалося, що при такiй активностi у своему гiрському кантонi Вольтер поволi згасатиме. Однак треба було, щоб вiн закiнчив так, як прожив. На початку 1778 року його охоплюе бажання знову побачити Париж, який вiн покинув трохи бiльше як чверть столiття тому. Вольтер переживае справжнiй апофеоз, пов'язаний з виставою «Ірени».