Кандід: Філософські повісті (збірник)

Це повiсть про свiтле i сильне почуття, про вiрнiсть та щирiсть, пошук закоханими одне одного, яка «дае Вольтеровi змогу до своерiдного огляду полiтичного життя континенту, побаченого знову-таки очима простакуватого азiата, який зауважуе там смiшнi нiсенiтницi та забавнi дивакуватостi».[18 - Михайлов А. Вольтер до 1749 г. // История всемирной литературы. В 9 т. Т. 5. Французская литература – M., 1988 – С. 128.]

Оглядаючи окремi прозовi твори Вольтера, згаданий вже нами Микола Стороженко зазначав: «До романiв i оповiдань Вольтера не можна прикладати тих вимог, якi ставляться до сучасних романiв, у них годi шукати картин суспiльного життя, анi психологiчноi правди.

Та проте, при браку артистичности оповiдання Вольтера досi читаються з приемнiстю, дякуючи надзвичайному iх дотеповi i умiлости автора оповiдати».[19 - Стороженко M.Нарис iсторii захiдноевропейськоi лiтератури до кiнця XVIII вiку / Пер. з рос. С. Петлюра i H. Романович – Львiв, 1905.  – С. 278–279.]

Вольтер в украiнському лiтературознавствi. В украiнське лiтературознавство Вольтер прийшов ще в 40-х роках XIX столiття. Із творчiстю видатного французького просвiтника був обiзнаний Тарас Шевченко. У повiстi «Прогулка с удовольствием и не без морали» Кобзар iронiчно згадував двотомне видання «Переписка Екатерины Великой с господином Вольтером» (М, 1803), яке нерозважно придбав його слуга. Трохим, поласившись на привабливу полiграфiю Т.

Шевченко називав Вольтера «фернейським мудрецем»[20 - Шевченко Т. Твори у 5 т. Т. 4 – К, 1971 – С 248 – 249]

Постiйно в колi своiх лiтературних зацiкавлень тримав Вольтера i Іван Франко. У 41-му сонетi «А за що ж ми терпiли муки й мерли?» з циклу «Тюремнi сонети» поет виводить образ Дамiяна (Дамiена), чоловiка, який поранив короля Людовiка XV i був за це жорстоко покараний. Сонет закiнчувався словами:

Цiлу годину вмирав, тирани!

Посивiв з болю! І було це вчора,

В Парижi славнiм, в вiк Руссо й Вольтера.

Про неабиякий вплив Вольтерових драм «Магомет» i «Танкред» на Гете «новоi доби», коли в нього встановилися тiснi контакти з Шiллером, писав І Франко у «Передмовi» до перекладу поеми Гете «Геракл i Доротея» (1913).

Іван Франко у своiх статтях торкався i рiзних документальних подробиць iз життя Вольтера, використовуючи iх для iлюстрування тiеi чи iншоi своеi думки.