Простак

Абакабу так зворушив мiй вчинок, що вона вiддала менi перевагу над усiма своiми коханцями. Вона кохала б мене й досi, коли б ii не з'iв ведмiдь. Я скарав ведмедя, довго носив його шкуру, але це не втiшило мене.

М-ль де Сент-Ів вiдчула таемне задоволення, дiзнавшись, що Простак мав тiльки одну кохану й що Абакаби вже нема на свiтi; але вона не стала розбиратися у причинi свого задоволення. Усi втупили очi в Простака; усi хвалили його за те, що не дозволив своiм товаришам з'iсти альгонкiйця. Немилосердний суддя, не мiгши стримати своеi нестями розпитувача, так поширив свою цiкавiсть, що хотiв довiдатись, якоi релiгii дотримуеться пан гуронець: чи вибрав вiн релiгiю англiканську, чи галлiканську, чи гугенотську.

– Я дотримуюся своеi релiгii, – сказав той, – як ви своеi.

– Леле! – вигукнула м-ль де Керкабон. – Я бачу, що цi нiкчемнi англiйцi не подумали навiть охрестити його.

– Та боже мiй, – сказала м-ль де Сент-Ів, – як це може бути, хiба гуронцi не католики? Хiба превелебнi отцi-езуiти не всiх iх навернули до вiри?

Простак запевнив ii, що в його краiнi ще нiкого не навернули до вiри, що нiколи справжнiй гуронець не мiняв переконань i що в iхнiй мовi нема навiть термiна, що означав би зрадливiсть.

Цi останнi слова надзвичайно сподобалися м-ль де Сент-Ів.

– Ми охрестимо його, ми охрестимо його, – говорила м-ль де Керкабон пановi прiору. – Ви матимете честь зробити це, мiй любий брате, а я рiшуче хочу бути йому за хрещену матiр; пан абат де Сент-Ів прийме його вiд купелi.

То буде блискуча церемонiя, про неi говоритимуть по всiй Нижнiй Бретанi, i це дасть нам навiки шану й повагу.

Все товариство повторювало за господинею:

– Ми охрестимо його!

Простак вiдповiв, що в Англii людям дозволяють жити, як iм хочеться.[17 - Вольтер сприймав Англiю як краiну свободи, релiгiйноi толерантностi, англiйськi порядки протиставляв французьким («Фiлософськi листи», 1734)] Вiн заявив, що пропозицiя зовсiм йому не подобаеться i що гуронськi закони куди кращi за закони Нижньоi Бретанi; нарештi, сказав, що другого дня вiд'iжджае.

Випорожнили його пляшку з барбадською горiлкою, i всi пiшли вiдпочивати.

Коли Простака вiдвели до його кiмнати, м-ль де Керкабон i ii подруга м-ль де Сент-Ів не могли втриматися, щоб не зазирнути в широку замкову щiлину i не подивитися, як сплять гуронцi. Вони побачили, що вiн скинув ковдру з лiжка на пiдлогу й спить у найкращiй на свiтi позi.