Ляльковий дім

Фру Лiнне. Твiй чоловiк? Як пощастило!

Нора. Так, неймовiрно пощастило. Адвокатська праця не дае твердого заробiтку, а надто як берешся тiльки за чистi, чеснi справи. Торвальд, певна рiч, за iншi нiколи й не брався, i я була цiлком згодна з ним. Тож розумiеш, якi ми радi! Вiн обiйме посаду вже з нового року i буде отримувати велику платню й великi вiдсотки. Тодi ми зможемо жити зовсiм iнакше, як жили досi, – так, як самi захочемо. Ох, Кристино, яка я щаслива! Бо ж чудово мати багато грошей i нiчим не журитися.

Правда?

Фру Лiнне. Так, звичайно, чудово мати все необхiдне.

Нора. Не тiльки необхiдне, а й багато-багато грошей!

Фру Лiнне (усмiхаеться). Норо, Норо, ти й далi така сама легковажна? У школi ти була великою марнотраткою.

Нора (стиха смiеться). Торвальд i тепер так каже. (Сварить пальцем.) Але «Нора, Нора» не така вже й навiжена, як вам здаеться. Нам справдi не так жилося, щоб я могла тринькати грошi. Нам обом доводилося працювати.

Фру Лiнне. І тобi?

Нора. Так, я робила рiзнi дрiбницi, вишивала, плела, гаптувала тощо.

(Рвучко встае.) Ти ж бо знаеш, що Торвальд залишив працю в мiнiстерствi, коли ми одружилися. Не мав нiяких надiй на пiдвищення, а йому треба було заробляти бiльше, нiж доти. Але першого року вiн страшенно перевтомлювався. Йому доводилося брати всяку додаткову роботу, ти ж розумiеш, i вiн працював з ранку до пiзнього вечора. Зрештою вiн не витримав i захворiв, хвороба була смертельна, й лiкарi сказали, що йому необхiдно поiхати на пiвдень.

Фру Лiнне.

Чула. Ви, здаеться, пробули цiлий рiк в Італii?

Нора. Так. Повiр, що нам нелегко було зрушити з мiсця. Івар тодi щойно народився. Але, звичайно, довелося iхати. Яка то була дивовижна подорож! І вона врятувала Торвальдовi життя. Та скiльки це коштувало, Кристино!

Фру Лiнне. Уявляю собi.

Нора. Тисячу двiстi спецiй-далерiв.[1 - Спецii-далери – крупна норвезька монета кiнця ХІХ столiття.] Чотири тисячi вiсiмсот крон. Купу грошей.

Фру Лiнне. Справдi багато, але принаймнi велике щастя, що вони знайшлися.

Нора. Скажу тобi, що iх нам дав батько.

Фру Лiнне. Он що. Здаеться, вiн десь тодi й помер.

Нора. Так, Кристино, тодi. І подумай, я не могла поiхати й доглянути його. Я от-от мала народити Івара i повинна була доглядати тяжко хворого Торвальда. Сердешний батько! Я так його любила, Кристино. Це найбiльше горе, якого я зазнала, вiдколи вийшла замiж.

Фру Лiнне. Я знаю, ти його дуже любила. І ви зразу поiхали до Італii?

Нора.