Ляльковий дім

Що ти на це скажеш?

Фру Лiнне. Як ти змогла iх роздобути, Норо? Виграла в лотерею чи що?

Нора (зневажливо). В лотерею? (Пирхае.) Це була б не велика штука.

Фру Лiнне. То де ж ти iх узяла?

Нора (мугикае i загадково усмiхаеться). Гм, тра-ля-ля-ля!

Фру Лiнне. Не могла ж ти iх позичити.

Нора. Не могла? Чому?

Фру Лiнне. Не могла, бо дружинi не позичать грошей, якщо на те нема згоди ii чоловiка.

Нора (високо пiдiймае голову). А коли дружина дещо тямить у пiдприемництвi, коли трохи розумiе, як до цього взятися, то…

Фру Лiнне.

Але ж, Норо, я зовсiм не розумiю…

Нора. І не треба тобi розумiти. Я ж не кажу, що позичила грошi. Могла ж я роздобути iх iнакше. (Вiдкидаеться на спинку канапки.) Могла отримати вiд котрогось зi своiх залицяльникiв. Бувши такою чарiвною, як про мене кажуть…

Фру Лiнне. Ти здурiла.

Нора. Тепер ти, мабуть, аж млiеш iз цiкавостi, Кристино.

Фру Лiнне. Стривай, Норо, ти часом не зробила чогось нерозважного?

Нора (знов сiдае рiвно). Хiба нерозважно врятувати життя своему чоловiковi?

Фру Лiнне.

По-моему, нерозважно без його вiдома…

Нора. Таж вiн якраз i не повинен був нiчого знати! Господи, як ти не розумiеш? Не повинен був тодi знати, в якiй вiн небезпецi. Це менi лiкарi сказали, що вiн смертельно хворий i единий спосiб урятувати його – повезти на пiвдень. Думаеш, я спершу не пробувала хитрувати? Казала йому, що дуже хотiла б поiхати за кордон, як iншi молодi жiнки, плакала, благала: мовляв, вiн не повинен забувати, в якому я станi, мав би бути ласкавим до мене, жалiти мене, сказала, що вiн мiг би позичити грошей.

Але тодi вiн майже розлютився, Кристино. Назвав мене легковажною, заявив, що його обов'язок як чоловiка не потурати моiм примхам i забаганкам, здаеться, так вiн висловився. Кажи, кажи, мiркувала я, а рятувати тебе треба. І я надумала, як собi зарадити…

Фру Лiнне. І твiй чоловiк так i не довiдався вiд твого батька, що то не його грошi?

Нора. Нi, не довiдався. Тато якраз тими днями помер. Я хотiла розповiсти йому про свiй вчинок i попросити, щоб вiн нiкому не казав про нього.

Але вiн був дуже хворий, не вставав iз лiжка. А скоро, на жаль, уже й не було кого просити.

Фру Лiнне. І ти досi не призналася чоловiковi?

Нора. Нi, боронь Боже, як тобi могло таке спасти на думку? Вiн дуже суворий щодо цього! А крiм того… Торвальд зi своiм глибоко вкорiненим почуттям власноi гiдностi… як гiрко i принизливо було б для нього знати, що вiн менi чимось зобов'язаний.