Підпори суспільства

І чом ти нiколи не прокатаешся в Америку на одному з батькових кораблiв? Побачив би там полювання на буйволiв або сутичку з червоношкiрими.

Беттi. Але, Гiльмаре…

Улаф. Ах, як би я хотiв, дядечку! І раптом я б там зустрiв дядька Йогана i тьотю Лону…

Гiльмар. Гм… Почав!

Беттi. Ну, iди знов у садок, Улафе.

Улаф. А на вулицю можна?

Беттi. Можна, тiльки, гляди, недалеко.

Улаф вибiгае крiзь хвiртку на вулицю.

Рерлун. Воно б не слiд баламутити дитину такими фантазiями, пане Теннесен.

Гiльмар. Розумiеться, як можна! Нехай краще все життя просидить за пiчкою, як багато iнших.

Рерлун. Чого ж це ви самi туди не прокатаетесь?

Гiльмар. Я? З моею недугою! А втiм, кому тут е дiло до цього! Крiм того, людина мае все-таки певнi обов'язки перед суспiльством, у якому вона живе… Треба ж хоч кому-небудь тут високо тримати прапор iдеi. Ух, знову вiн розкричався!

Дами. Хто, хто?

Гiльмар. Не знаю. Всi вони там трохи громогласнi… Це дiе менi на нерви.

Фру Руммель. Мабуть, це мiй чоловiк, пане Теннесен.

Рерлун. Та й iншi, здаеться, не пасуть заднiх.

Гiльмар. Аякже! Та що ви хочете, – коли справа торкнеться кишенi, то… У нас завжди на першому планi меркантильнi мiркування. Ух!

Беттi. У всякому разi, це краще, нiж ранiше, коли на першому планi були тiльки розваги.

Фру Люнге. Невже ж тут ранiше було так жахливо?

Фру Руммель. Так, вiрте менi, фру Люнге. Щастя ваше, що вас тут не було тодi.

Фру Голт. Так, у нас тут сталися великi змiни.

Фру Руммель. Та ви вiзьмiть якихось чотирнадцять-п'ятнадцять рокiв назад. Господи милостивий, що тут було! Тодi ще процвiтали i танцювальний гурток, i музичний…

Mарта. І драматичний. Це я добре пам'ятаю.

Фру Руммель. Так, це там ставили вашу п'есу, пане Теннесен!

Гiльмар (вiдходячи в глиб сцени). Ах, е про що згадувати.

Рерлун. П'есу студента Теннесена?

Фру Руммель. Це було задовго до вас, пане ад'юнкт; а втiм, ii тiльки раз i поставили.

Фру Люнге (до фру Руммель). Чи не в цiй п'есi ви грали коханку, фру Руммель? Пригадуете, ви менi розповiдали?

Фру Руммель (скоса кидаючи погляд на ад'юнкта). Я?… Щось не пригадую, фру Люнге. Але я добре пам'ятаю, як вiдкрито й шумно тут жили тодi.

Фру Голт. Я навiть знаю сiм'i, де давали по два званих обiди на тиждень.

Фру Люнге. І ще тут грала заiжджа трупа, я чула.

Фру Руммель. Ах, це було найгiрше.

Фру Голт (щулячись). Гм… Гм…

Фру Руммель.