Кандід, або Оптимізм

] Вiн прегарно доводив, що немае чину без причини[4 - …немае чину без причини… – натяк на детермiнiзм Лейбнiца.] i що в цьому найкращому з можливих свiтiв замок вельможного барона е найкращий iз замкiв, а вельможна панi – найкраща з усiх можливих баронес.

– Доведено, – говорив вiн, – що речi не можуть бути iнакшими;[5 - Пародiя на апрiорний спосiб доказiв, характерний для фiлософського методу Вольфа, послiдовника Лейбнiца.] а як усе на свiтi створено для мети, то неодмiнно для найкращоi. От, уважайте, носи створено для окулярiв;[6 - Вольтер висмiяв детермiнiзм у своiй працi «Основи фiлософii Ньютона» (1738).

] i тому ми носимо окуляри. Ноги, очевидячки, призначено для того, щоб iх обувати, i от ми носимо черевики. Камiння iснуе, щоб його тесати i будувати замки, i от наш ясновельможний пан мае найкращий замок; найбiльший барон провiнцii повинен мати i найкращу господу. Свинi, нарештi, iснують для того, щоб iх iсти, i ми справдi iмо свинину цiлий рiк. Отже, той, хто каже, що все на свiтi добре, говорить дурницi; треба казати, що все е найкраще.

Кандiд уважно слухав i безоглядно вiрив; вiн-бо й справдi вважав панну Кунiгунду на диво прекрасною, хоч нiколи не мав смiливостi сказати iй про те. Вiн гадав, що пiсля щастя народитися бароном Тундер-тен-Тронком другий ступiнь щастя – бути панною Кунiгундою, третiй – бачити ii щодня, а четвертий – слухати вчителя Панглоса, найбiльшого фiлософа провiнцii, а значить, i всього свiту.

Одного разу Кунiгунда, гуляючи бiля замку в невеличкому гаю, що звався парком, побачила в кущах доктора Панглоса, який давав урок експериментальноi фiзики покоiвцi ii матерi, маленькiй брюнетцi, дуже гарненькiй i дуже слухнянiй.

Панна Кунiгунда мала великий нахил до науки; затамувавши подих, спостерiгала вона раз у раз поновлюванi дослiднi спроби, що iх свiдком стала; вона виразно побачила достатню пiдставу доктора, наслiдки й причини i вiдiйшла схвильована, замислена, сповнена жадобою знання, гадаючи, що могла б стати достатньою пiдставою молодому Кандiдовi, а вiн би мiг бути тим самим для неi.

Повертаючись до замку, вона зустрiла Кандiда i почервонiла; Кандiд почервонiв так само. Вона тремтячим голосом привiталася з ним; Кандiд вiдповiв iй, сам не тямлячи що. Назавтра по обiдi, коли вставали з-за столу, Кунiгунда й Кандiд опинилися за ширмою. Кунiгунда впустила хусточку, Кандiд пiдняв ii; вона невинно взяла його за руку, юнак невинно поцiлував молодiй панночцi руку – жваво, чуло, з надзвичайною нiжнiстю.