Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

– А пока доiдем, – повернув до нього з усмiшкою обличчя Микола Іванович, – можна у вас iще одну сигарету хорошу? І ще ето… – вiн нiяково затнувся, – ви случайно, там журналiв разних не привезли? Ну, з девчонками голими… «Плейбой», чи як вони там називаються. Я би купив, еслi б недорого.

– Нi, не привiз. – Шлойма простягнув йому вже напiвпорожню пачку.

– Ну, я просто так поiнтересувався.

«Волга» вже минала Палац культури текстильникiв зi скульптурою «Ткаля» перед фасадом. Шлойма озирнувся. Велетенська жiноча постать сидiла на постаментi, неприродно викрутнувшись, вiдставивши убiк стуленi разом ноги.

«Вона усе така сама страшненька», – подумалось. Нiби зустрiв давно знайому, живу людину пiсля довгоi розлуки. А вона така ж сама.

На перехрестi з Млинiвською авто пригальмувало, об’iжджаючи прикриту жовтогарячим брезентом виямину, котра зяяла посеред брукiвки.

– Блiн, да коли вже вони цi ями позасипають! Довбають по всьому городу, он i прямо на дорозi вже!.. – Сiрники в Миколи Івановича не загорялися, димилися й гасли, i вiн сердито запихав iх пiд денце коробки.

Шлойма нахилився вперед i клацнув йому перед носом своiм «зiппо».

– Ето я понiмаю, западна технiка, – випустив дим вiд першоi затяжки Микола Іванович, але, зиркнувши поза Шлойму на Самчука, поспiшно докинув: – Хотя i у нас не хужi випускають, на радiозаводi. Тiко iх на експорт гонять, у Бiлорусiю…

– Ти би помовчав про радiозавод перед iностранцем. Це ж секретний об’ект, стратегiческiй, – зронив крiзь зуби Самчук.

Микола Іванович хотiв щось вiдповiсти, але тiльки частiше задихав тютюновим димом.

«Волга» на мiнiмальнiй швидкостi котилась останнiм вiдтинком вулицi Мiцкевича перед Стiною. З довгого крутого спуску Стiна унизу, ii закрут вiд готелю «Мир» до сiрого бетонного паралелепiпеда обкому КПУ видавався у крайньому разi добротним бетонним парканом навколо будiвництва, але аж нiяк не фрагментом мiждержавного (украiнсько-украiнського) кордону.

Сповзши до самого пiднiжжя спуску, авто покотило праворуч, до споруди обкому, й зупинилося бiля кубiчноi, дещо свiтлiшоi на колiр, але теж бетонноi прибудови, що ii Шлойма iще з часiв единого мiста пам’ятав як Будинок полiтосвiти.

Пiзнiше, вже пiсля 91-го року, це примiщення зайняв педагогiчний iнститут, але тепер…

«Дiм iдейноi роботи Ровенського обласного комiтету Комунiстичноi партii СРУ», – прочитав вiн напис на великiй чорно-дзеркальнiй таблицi праворуч вiд вхiдних дверей.