Рівно/Ровно (Стіна): нібито роман

Багаторука i столика, —

Хiба вiд неi е пуття?

Бо ж скiльки генiiв великих

Вона цькувала за життя!

Зате нездар, цей людський пил вона

Понад собою вознесла,

Натiшилась, награлась – кинула,

В своiй байдужостi страшна…

«Як би оце звiдси вийти непомiтно… – майнула у Шлойми думка, яку вiн квапливо вiд себе вiдiгнав, проте вона негайно повернулась. – Бо скiльки тут лiтературою катуватимуть? Годин зо три, не менше…»

Олесь Фiалко-Баранюк у цей час саме дочитував своi вiршованi мiнiатюри про весну, яка в молодого поета символiзувала вiдродження й пробудження всього нового, свiжого, чистого i прогресивного:

І незабаром вже проллються

Дощi великi i малi.

Неначе вiчна революцiя,

Весна крокуе по землi!..

– Добре, Олесю! – благословив його вiдповiдальний секретар i голова Ровенського вiддiлення в однiй особi. – Ростеш. Скоро будемо вже думати про якiсь публiкацii в мiсцевiй перiодицi. Рiвень твiй вже дозволяе.

– А ще я хотiв би закiнчити свiй виступ… – перебив його зненацька юний поет своiм високим надтрiснутим голосом, – зверненням до нашого шановного гостя!

Вся письменницька аудиторiя, нiби не вiрячи вухам своiм, приголомшено пiдвела голови i спрямувала погляди хто на Шлойму, хто на Фiалка.

– Шлоймо Васильовичу! У старих ровенських газетах, в обласному архiвi я розшукав вашi першi поетичнi публiкацii! Повертайтеся в поезiю, Шлоймо Васильовичу! Ви ж так прекрасно починали. Я читав вашi раннi вiршi своiм однокурсницям… i однокурсникам.

Їм усiм дуже подобалося. Ваша iнтимна лiрика, ваш «Вальс для Наталки» – я його напам’ять знаю:

Я не спецiалiст в словеснiм камуфляжi.

Любов за грати слiв сховати я не змiг.

В запльованiм пiску на басiвкутськiм пляжi

Я поцiлую слiд твоiх, Наталко, нiг.

Так, як цiлують снiг, так, як цiлують смiх,

Я поцiлую слiд твоiх, Наталко, нiг!..

«От мерзотник малий, моiми давнiми вiршами дiвок у кущi заманюе!» – незлостиво констатував Шлойма подумки.

А молодий поет, видно забувши останню строфу, знову заговорив прозою, близькою до публiцистики:

* * *

– У мене його, цього вiрша, навiть дiвчата нашi просили переписати у дневнiк пожеланiй, тобто у щоденник побажань. Бачите, як ви ранiше писали! А те, чим ви займаетеся зараз, Шлоймо Васильовичу, воно ж зовсiм не те, воно ж незрозумiле широким читацьким масам. Отi всi бубабiсти, лугосади, новi дегенерацii – це ж усе таке, вибачте, непотрiбне.