Романи

Щоб витримати хоча б перший натиск, вiн скулився пiд ковдрою. І тут ще раз задзвонив телефон, К. здалося, що звук був дуже рiзким. Вiн поволi висунув голову назовнi. Здавалося не дуже вiрогiдним, що це знову стосувалося К., але всi завмерли, а Шварцер повернувся до апарата. Прослухав довге пояснення i тихо сказав:

– Отже, помилка? Це надзвичайно неприемно. Дзвонив сам начальник канцелярii? Дуже дивно, дуже дивно. І як я маю пояснити це пановi землемiру?

К. прислухався. Отже, Замок затвердив його в ролi землемiра.

З одного боку, це було йому невигiдно, бо свiдчило про те, що в Замку знали про нього все необхiдне i, зваживши спiввiдношення сил, заввиграшки прийняли виклик. З iншого боку, це було добре, бо, здаеться, доводило, що його недооцiнюють i таким чином дарують бiльшу свободу, нiж та, на яку вiн мiг би сподiватися. А якщо iм здаеться, що цим пiдтвердженням посади, яке було явним перевищенням його компетенцii, вони примусять К. постiйно тремтiти вiд страху, то це помилка: йому стало трохи лячно, але не бiльше.

К. вiдмахнувся од Шварцера, який спробував несмiливо наблизитися; вiдмовився й од наполегливоi пропозицii перейти до хазяйськоi спальнi, лише взяв iз рук господаря склянку з напоем, а вiд його дружини – рукомийник iз милом та рушником. Йому навiть не довелося вимагати, щоб спорожнили зал, бо всi кинулися геть один поперед одного, нiхто не хотiв уранцi бути впiзнаним. Лампу загасили i нарештi дали йому спокiй. Вiн спав спокiйно до самого ранку, лише раз чи два його потривожили щури, якi пробiгали поблизу його ложа.

Пiсля снiданку – харчування й ночiвлю гостя, як сказав господар, мав оплатити Замок – К. хотiв iти вiдразу в Село. Але господар постiйно крутився довкола, i К. дозволив йому трохи посидiти бiля себе у вiдповiдь на нiме прохання, хоча з огляду на вчорашню поведiнку й не прагнув зайвий раз вступати з господарем у бесiду.

– Я ще не знаю графа, – сказав К. – Кажуть, вiн щедро платить за добру роботу, це правда? Коли вiдриваешся од жiнки та дитини i мандруеш так далеко, як оце я, хочеться привезти назад якомога бiльше.

– Стосовно цього вам не варто турбуватися, на погану платню ще нiхто не нарiкав.

– Але я, – сказав К., – маю досить вiдваги i можу висловити свое незадоволення навiть графовi, хоча, ясна рiч, iз можновладцями завжди краще бути в мирi.

Господар сидiв навпроти К. на краечку пiдвiконня й не наважувався вмоститися зручнiше, вiн не вiдводив од гостя великих карих наляканих очей.