Романи

Вiн сказав:

– Його батько теж впливова особа.

– Припини! – сказав К. – Ти всiх уважаеш впливовими. Мене теж?

– Тебе? Нi, тебе я впливовим не вважаю. – злякано, але переконано вiдповiв господар.

– Отже, ти досить спостережливий, – сказав К. – Якщо бути вiдвертим, то я справдi не надiлений владою. І через це маю не менше поваги до можновладцiв, анiж ти. Але я не такий прямолiнiйний i не завжди показую це.

К. поплескав господаря по щоцi, щоб утiшити його i викликати бiльшу довiру до себе. Той посмiхнувся.

Вiн справдi був схожий на хлопчика зi своiм м’яким, майже позбавленим бороди обличчям. І чому вiн одружився з такою товстою та немолодою жiнкою? Крiзь отвiр у стiнi було видно, як вона стояла на кухнi руки в боки i вiддавала накази. Але К. не збирався розпитувати про це господаря, щоб не зiгнати з його обличчя усмiшку, яку було так нелегко викликати. Жестом вiн попросив вiдчинити дверi i вийшов у чудовий зимовий ранок.

Тепер увесь Замок ясно вимальовувався перед ним у свiжому повiтрi, а снiг, що тонким шаром укривав усе довкола, робив побачене ще чiткiшим, обвiвши контури усiх предметiв.

Здавалося, що на горi снiгу значно менше, нiж у Селi, де К. доводилося прокладати собi дорогу так само важко, як учора на гостинцi. Тут снiг пiдступав аж до вiкон хатин, та ще й притискав низькi дахи додолу, а вгорi все нiби висiло в повiтрi, легко й вiльно, принаймнi так виглядало знизу.

Здалеку вигляд Замку вiдповiдав сподiванням К. Вiн не нагадував анi старовинну лицарську фортецю, анi розкiшно оздоблену новочасну будiвлю.

Це було нагромадження багатьох споруд, серед яких були нечисленнi двоповерховi i безлiч низьких, тiсно налiплених одна бiля одноi. Якщо не знати, що це Замок, можна сприйняти цi будiвлi за невеличке мiсто. К. побачив тiльки одну вежу, незрозумiло було, до чого вона належить – до церкви чи до житлових примiщень. Довкола вежi кружляли зграi ворон.

К. iшов далi, не вiдводячи погляду од Замку, все iнше його не цiкавило. Але зблизька Замок розчарував К.

, це було злиденне мiстечко, яке складалося зi звичайних сiльських хатин, тiльки вибудуваних iз каменю, тиньк пооблiтав зi стiн, а кам’яна кладка почала руйнуватися. У головi К. промайнув спогад про мiстечко його дитинства, яке нiчим не поступалося цьому так званому Замку. Якби йшлося тiльки про те, щоб оглянути Замок, було б шкода вирушати в такi довгi мандри, i вiн учинив би набагато мудрiше, коли б вiдвiдав стареньку батькiвську домiвку, де не був уже так давно. К.