Романи

Але вони все ще вагалися, надто змiнився зовнiшнiй вигляд помешкання. Тодi К. взяв одну з них попiд руку, щоб провести далi. Та вiдразу ж вiдпустив, таким здивованим поглядом подивилися на нього одночасно обидвi дiвчини. Пiсля коротких перемовин мiж собою вони вже бiльше не вiдводили од К. погляду.

– Тепер ви вже достатньо довго дивилися на мене, – сказав К., у якого вiд цих поглядiв з’явилося якесь неприемне вiдчуття.

Вiн узяв одяг i чоботи, що iх принесла Фрiда, за якою присоромлено тупотiли помiчники, одягнувся.

І знову, вже вкотре, здивувався безмежному терпiнню Фрiди у ставленнi до помiчникiв. Замiсть того щоб чистити у дворi одяг, як iм було доручено, вони сидiли в корчмi за обiдом, там Фрiда iх i знайшла. Нечищений одяг вони тримали на колiнах, i iй довелося зробити все самiй. Але вона, хоча так добре вмiла давати собi раду з мужвою, не сварилася з ними, а лише розповiла К. про це недбальство у iхнiй же присутностi як про невеличкий жарт i навiть поплескала одного м’яко, майже ласкаво, по щоцi. К. вирiшив пiзнiше зробити iй за це зауваження. Але зараз йому час було йти.

– Помiчники залишаться тут i допоможуть тобi переiжджати, – сказав К.

Помiчникам не дуже сподобалася така iдея. Ситi й задоволенi, вони охоче перейшлися б. Але послухалися, коли ще й Фрiда сказала:

– Звичайно, ви залишитеся тут.

– Ти знаеш, куди я йду? – запитав К.

– Так, – вiдповiла Фрiда.

– І ти мене бiльше не стримуеш? – запитав К.

– Ти зустрiнешся зi стiлькома перешкодами. Що порiвняно з ними мое слово? – Фрiда поцiлувала К. на прощання, дала йому принесений знизу пакунок iз хлiбом i ковбасою, бо ж вiн не обiдав, нагадала, що вiн повинен повернутися не сюди, а до школи, i провела, тримаючи руку на його плечi, аж до вхiдних дверей.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Спочатку К. був радий, що не мусить бiльше спостерiгати за метушнею служниць i помiчникiв у теплiй кiмнатi.

Надворi трохи пiдмерзло, снiг затверднув, iти стало легше. Але починало темнiти, тож вiн пришвидшив ходу.

Замок, чиi контури потроху ставали розмитими, був мовчазний, як i ранiше; К. ще жодного разу не помiтив там якихось ознак людськоi присутностi. Певно, з такоi вiдстанi й неможливо було нiчого розгледiти, але очi вимагали цього й не хотiли змиритися з нерухомiстю. Часом К.