Романи

дивився на Замок, i йому здавалося, нiби вiн бачить когось, хто сидить, мов закам’янiлий, та дивиться поперед себе, не так заглиблений у своi роздуми i через це неуважний до всього довкола, як вiльний i нiчим не стривожений. Немов перебувае наодинцi з собою, не вiдчувае присутностi стороннiх, але раптом помiчае, що за ним стежать, хоча це й не тривожить його спокою. Тодi погляд спостерiгача не витримуе i сповзае донизу, хоча залишаеться невiдомим, наслiдок це чи причина. Таке враження пiдсилилося сьогоднi завдяки раннiм сутiнкам, – що довше вiн удивлявся вдалину, то менше мiг роздивитися, то бiльше все тонуло в темрявi.

Коли К. пiдiйшов до ще не освiтленого «Панського двору», на першому поверсi вiдчинилося вiкно, молодий товстий поголений чоловiк у шубi визирнув назовнi й залишився стояти у вiкнi. Вiн не вiдповiв на привiтання К. навiть легким кивком голови. Нi в коридорi, нi в шинку не було жодноi душi, сморiд пивних калюж на пiдлозi був iще неприемнiшим, нiж ранiше. У заiздi «Бiля мосту» такого не траплялося.

К. швидко пiдiйшов до дверей, крiзь отвiр яких вiн минулого разу спостерiгав за Кламмом, обережно натиснув на клямку, але дверi були зачиненi. Тодi вiн спробував намацати дiрочку з корком, але, напевно, вона була надто добре захована, i знайти ii виявилося не так просто. Вiн запалив сiрник. І раптом його налякав крик. У кутку мiж дверима i шинквасом, бiля пiчки скулилася юна дiвчина, вона дивилася на К. при свiтлi сiрника заспаними очима, якi вона ледь змогла розплющити. Очевидно, це була Фрiдина наступниця. Але вона швидко опам’яталася, увiмкнула свiтло, вираз ii обличчя залишався роздратованим, доки вона не впiзнала К.

– О, пане землемiр, – посмiхнулася вона, простягнула йому руку й назвалася. – Я – Пепi.

Вона була маленька, червонощока, з густим русявим волоссям, заплетеним у товсту косу, коротшi пасма кучерявилися довкола обличчя. На нiй була пряма довга сукня iз сiроi блискучоi тканини, яка не дуже iй личила, а внизу по-дитячому стягувалася шовковим шнуром з петлею на кiнцi.

Сукня заважала iй рухатися. Дiвчина запитала, як там Фрiда i чи не збираеться вона незабаром повернутися до роботи. Це питання звучало доволi зловтiшно.

– Вiдразу пiсля того як Фрiда пiшла, – сказала вона, – мене термiново викликали сюди, бо тут не може працювати хто-небудь. Досi я була покоiвкою, але змiна ця не на краще. Тут потрiбно багато працювати ввечерi i вночi, а це виснажливо. Я ледь витримую тут, тому не дивуюся, що Фрiда покинула цю роботу.