Романи

Не зовсiм зрозумiло, про що йдеться, але розумiти й не хочеться, достатньо щастя вiд усвiдомлення, що говорить саме ця, така дорога тобi людина.

– Хiба це коньяк? – засумнiвався К. i спробував iз цiкавостi.

Це справдi був коньяк, вiн обпiкав i зiгрiвав. Пiд час пиття вiдбувалося перетворення, i те, що здавалося лише носiем нiжного запаху, ставало раптом грубим фiрманським напоем!

– Хiба це можливо? – запитав К., докоряючи самому собi, i ковтнув ще раз.

І цiеi митi, коли К. зробив особливо великий ковток, раптом спалахнуло освiтлення на сходах, у коридорi, на ганку, над вхiдними дверима.

Почулися кроки, хтось спустився сходами. Пляшка випала у К. з рук, i рiдина вилилася на одну з хутряних пiдстилок, К. вистрибнув iз санчат i ледь устиг причинити за собою дверi iз сильним стукотом, i вiдразу ж iз будинку вийшов якийсь пан. Тiшило тiльки те, що це не був Кламм, чи навпаки, це було найгiрше? Це був той добродiй, якого К. бачив у вiкнi першого поверху. Молодий, доглянутий, iз бiлою шкiрою i рум’яними щоками, але дуже серйозний. К. також подивився на нього насуплено, але мав при цьому на увазi свою власну поведiнку. Краще б вiн справдi послав сюди своiх помiчникiв; тi змогли б проявити себе не гiрше, нiж щойно вiн сам. Пан, що вийшов iз будинку, мовчав, нiби в його широких грудях не вистачало повiтря для того, щоб говорити.

– Це жахливо, – сказав вiн i вiдсунув свого капелюха з чола.

Як це? Добродiй напевно ще нiчого не знав про те, що К. побував у його санках, а вже щось здавалося йому жахливим.

Можливо, те, що К. проникнув у двiр?

– Як ви тут опинилися? – запитав пан уже тихiше i видихнув повiтря, нiби пiдкорюючись неминучому.

Що за питання! Що за вiдповiдi! Невже К. ще й повинен сам пiдтвердити цьому чоловiковi, що його шлях, iз яким вiн пов’язував стiльки сподiвань, виявився марним? Замiсть вiдповiдi К. повернувся до санчат, вiдчинив дверi i витяг свою шапку, яку вiн забув усерединi. Йому стало соромно, коли вiн помiтив, як коньяк скрапуе на приступку.

Потiм вiн повернувся до пана, вiд якого не збирався приховувати свого сидiння у санках, якби його запитали. Це навiть не було найстрашнiшим у всiй ситуацii. Зрештою, вiн не буде замовчувати й того, що його пiдмовив фiрман. Принаймнi на те, щоб вiдчинити дверi. Найгiршим було те, що цей пан надiйшов так несподiвано, i тепер уже не було можливостi, аби заховатися й спокiйно дочекатися Кламма. А крiм того, К.