Щасливий принц

Та що я можу вдiяти? Думаю, за те, що я подарував тобi вiзка, ти зiрвеш менi кiлька гарних квiток. Ось, тримай кошик. І дивися, щоб був повний!

– Повний кошик? – перепитав малий Ганс, трохи засмутившись, бо розумiв, що коли наповнити квiтами такий величезний кошик, то й продавати буде нiчого. А йому ж так хотiлося викупити своi срiбнi гудзики!

– Ну що ж, – сказав Мiрошник, – я подарував тобi вiзка i думав, що можу попросити в тебе кiлька квiточок. Може, я помиляюся, але менi здавалося, що дружба – справжня дружба – не мае нiчого спiльного з егоiзмом.

– Любий мiй друже, – вигукнув Ганс, – та бери хоч усi моi квiти, я буду тiльки радий, що змiг тобi вiддячити! Твоя гарна думка для мене дорожча, нiж срiбнi гудзики.

І вiн умить позривав усi своi первоцвiти та наповнив кошик до самого верху.

– Ну, то бувай, малий Гансе, – мовив Мiрошник, завдав собi на плече зв’язку дощок, пiдхопив кошика з квiтами i пiшов.

– До побачення, – вiдповiв малий Ганс i весело взявся до роботи. Вiн дуже радiв новому вiзку.

Наступного дня Ганс пiдв’язував гiлочки жимолостi до ганку, аж раптом почув на дорозi Мiрошникiв голос. Вiн миттю зiстрибнув з драбини, побiг у садок i визирнув за паркан. Там стояв Мiрошник з великим лантухом борошна на спинi.

– Любий Гансе, – сказав Мiрошник, – ти не вiдвезеш оцей мiшок з борошном на ярмарок?

– Менi дуже шкода, – вiдповiв Ганс, – але сьогоднi я зовсiм не маю часу. Треба пiдв’язати в’юнки, i всi квiти полити, i траву пiдстригти.

– Ну що ж, гаразд, – сказав Мiрошник.

– Хоча, як на мене, це не по-дружньому. Я вже зiбрався подарувати тобi вiзка, а ти не можеш зробити для мене таку дрiбницю!

– Не кажи так! – вигукнув малий Ганс. – Я ж хочу бути тобi справжнiм другом!

Вiн одягнув капелюха i з важким лантухом за плечима поспiшив на ярмарок.

День був спекотний, на дорозi стояла пилюка, i Ганс, ледве подолавши шосту милю, так втомився, що мусив сiсти перепочити. А потiм вiн зiбрався на силi, знову рушив уперед i врештi-решт доплентав до ярмарковоi площi.

Там йому пощастило продати борошно за добру цiну, i вiн мерщiй поспiшив додому, поки не стемнiло, бо остерiгався розбiйникiв.

– Ох i важкий день у мене видався, – мовив Ганс сам до себе, лягаючи спати. – І все ж як добре, що я не вiдмовив Мiрошниковi, адже вiн мiй найкращий друг, та ще й вiзка менi подаруе!

Вранцi Мiрошник прийшов забрати виручку за борошно, а малий Ганс учора так натомився, що досi лежав у лiжку.

– Ну, ти й ледацюга! – сказав Мiрошник.