Острів кохання

І хоч на обличчя впала легка тiнь утоми, жiнка почувалася щасливою, ii очi сяяли…

Минуло трохи бiльше двох годин, i лiтак почав знижуватися. І ось вона у самому серцi Бiрми – Янгонi. На виходi Анна затрималася на мить, щоб поправити зачiску та припудрити носика. Як i будь-яка жiнка перед зустрiччю з коханим, Анна хотiла виглядати гарно, попри довгий перелiт i втому.

Аеропорт Янгона був зовсiм невеликий. На паспортний контроль – коротка черга. Анна дiстала свiй паспорт iз вiзою й перевiрила телефон. Жульен попереджав ii, що мобiльник працюватиме лише з мiсцевою карткою, якоi у неi ще не було.

Тож зв’язок був вiдсутнiй. Анна нервувалася, чи Жульен на мiсцi. Чи зустрiне ii? Перед паспортним контролем очима вже шукала коханого серед зустрiчаючих, яких iз пасажирами роздiляла лише скляна прозора перегородка. Аж ii погляд вловив сяючi очi Жульена.

– Я тут! – гукнув вiн до Анни, помахавши рукою.

Вiн стояв усього за кiлька метрiв – засмаглий, упевнений в собi, у блакитнiй сорочцi з короткими рукавами, у джинсах.

Анна полегшено видихнула, але серце по-зрадницьки вистрибувало з грудей. Жiнка нетерпляче подала свiй паспорт на контроль, а потiм кинулась до Жульена. Вони не бачилися аж цiлих два мiсяцi! Анна вiдчула, як сильно скучила за ним. Вона здолала кiлька останнiх крокiв i потрапила не просто в обiйми коханого, а у справжню казку. Жульен пiдхопив ii на руки, нiжно цiлуючи. Анна почувалася такою щасливою, як нiколи в життi.

– Вiтаю в Янгонi, люба, ласкаво просимо до Бiрми! – крiзь поцiлунки промовляв вiн.

У таксi Жульен нiжно пригортав Анну, тримав ii руку у своiй, як i всi два тижнi поспiль того божевiльно казкового щастя. Через вiкно автомобiлю Анна розглядала загадкову нову краiну. Їi дивувало i цiкавило все – мiсто, люди, звичаi. Жульен лише змовницьки мовчав, киваючи у такт словам Анни. Аж ось вона звернула увагу на таксиста, який нiчого не промовляв. Лише жував жуйку. Вiн просто не мiг говорити. Його рот був забитий чимось коричневим, схожим на кашу. Перiодично це «щось» вiн спльовував у вiкно.

– Це бетель, – пояснив Жульен. – Його тут усi жують. І чоловiки, i жiнки.

Бетель – рослина, яка освiжае подих, а також дiе як збудливий засiб. Деякi бiрманцi жують особливий сорт бетелю, про що свiдчать червонi очi i певна ейфорiя реакцii. Що саме входить до складу цiеi жуйки – невiдомо, але, мабуть, мiсцевi знають у цьому смак.

Жульен усмiхався i знову нiжно пригортав до себе Анну, яка почувалася, як на небесах.