Українські традиції та звичаї

Готовнiсть допомогти ближньому переконливо свiдчила про високi морально-етичнi якостi селян, про те, що вiдома на весь свiт душевнiсть украiнцiв – це не порожнi слова. Та й вiдпочинок у великому колi односельчан був веселiшим: «У гуртi i каша iсться», – казали з цього приводу нашi пращури.

Життя у громадi, або сiльськiй общинi (ii ще називали територiальною громадою, адже вона об’еднувала своiх членiв саме за цим принципом), зобов’язувало украiнцiв дотримуватися певних правил. Адже громада регулювала не тiльки виробничi (землеробськi) процеси, а й усi сфери життя своiх мешканцiв.

Нашi пращури прислуховувалися до думки громади, щоб не викликати осуду. Протягом багатьох столiть виробився цiлий кодекс громадського життя, сформувалися громадськi звичаi. І якщо нiхто не порушував цих законiв, життя у громадi було тихим, мирним i спокiйним.

Традицii сiльськоi територiальноi громади виникли в Украiнi з приходом сюди феодальних вiдносин. І трималися дуже й дуже довго – аж до початку ХХ столiття, хоча, звiсно, не повною мiрою.

Громада була самоврядним колективом. Його очолював отаман, якого обирали всiм селом. Пiзнiше замiсть отамана була введена посада вiйта. Усi важливi питання обговорювалися на громадському сходi. Його ще називали вiче, або копа. Це була така собi рада старiйшин, адже кожну сiм’ю представляв голова родини, найстарший чоловiк (або голова дворища). Молодi та жiнкам вхiд на такi збори був заборонений. Зрiдка допускалися на схiд i отримували право голосу вдови, якi самостiйно вели господарство.

Почесне мiсце на «копi» належало старiйшинам села, найповажнiшим чоловiкам. До iхньоi думки завжди дослухалися.

Члени громадського сходу збиралися на майданчику бiля церкви або корчми, а з приходом холодiв ховалися вiд морозiв у спецiальну громадську або найняту для цього хату, а то й в корчму. На порядку денному завжди було чимало важливих питань: тут вирiшували, коли орати у цьому роцi, як розподiлити землю, кому допомагати вдовам, як покращити стосунки з помiщиком i захистити своi права.

Крiм того, на громадському сходi розбирали всiлякi конфлiкти мiж селянами – не тiльки земельнi, а й майновi, iнколи родиннi та iншi. Дуже часто рiшення сходу записували у спецiальну книгу. Цi рiшення, як правило, оскарженню не пiдлягали.

Приймаючи те чи iнше рiшення, громада спиралася не лише на урядовi законодавчi акти, а й на так зване звичаеве право та общинну, вироблену столiттями мораль, що грунтувалася на звичаях предкiв.